Український журнал

1968

Всі попередні номери

Наш читачу!

Для двадцятого століття характерні неоднозначні події та постаті, які попри свою «історичність» продовжують викликати в суспільстві різні контроверсії та певною мірою впливають і на сьогоднішню політику наших держав.
Саме такими є події 68-го року та їх учасники, що стали темою травневого номера нашого журналу. Може видатися, ніби для нас — принаймні тих, хто виростав у Чехословаччині — нічого нового з цього приводу вже не скажеш. Може також видатися, що 68-й рік уже не скинути з п’єдесталу національної пам’яті.
Однак тема 1968 року може бути «новою», якщо поглянути на неї з трохи іншої перспективи, скажімо, української. Або ж, якщо зазирнути за кордони колишньої ЧССР. Адже в сусідній Польщі діялися не менш цікаві речі, що — як і чехословацькі події — набрали міжнародного масштабу, хоча й через свої, особливі аспекти. Саме в Польщі 68-го року, окрім внутрішніх змагань між консерваторами та реформаторами за демократизацію суспільства і «соціалізм із людським обличчям», відбулася під гаслом боротьби з сіонізмом жорстока антисемітська кампанія, організована партійними й державними органами. Її результатом стало обмеження в громадянських правах представників однієї з національних меншин — про це можна дізнатися з матеріалів Петра Тими та Ондржея Коліпи.
У статті «За єден кінець мож би нам потягнути» Іван Гвать розповідає про те, які процеси під час Празької весни відбувалися на Східній Словаччині всередині української та русинської спільнот. Яку роль відігравав тоді Культурний Союз Українських трудящих, і як до української меншини ставилися словацький друк та шовіністичні організації, а також — як до неї ставилася сама Комуністична партія Словаччини. Не менш цікавою може бути також історія «запрошення», в якій далеко не другорядна роль відводилася першому секретареві ЦК Компартії України та члену Політбюро ЦК КПРС Петру Шелесту, портрет якого пропонує стаття доктора історичних наук Юрія Шаповала. Постать Шелеста — без огляду на те, чи був він задіяний в інвазії Чехословаччини, чи лобіював її, чи лише виконував лінію Москви —й надалі залишається для України контроверсійною персоною, про яку, без сумніву, варто знати більше. Юрій Шаповал вважає, що на відміну від, скажімо, Щербицького, Шелест є постаттю, яка могла б консолідувати українське суспільство, адже він був патріотом України і «не хотів бути сліпим знаряддям у руках Кремля» (чого, натомість, не скажеш про Василя Біляка, найвідомішого русинського кравця і секретаря ЦК Компартії Чехословаччини).
Ленка Віх, Прага

Скачати повну версію: 5/2008 [PDF, 2.4 Mb]

Статті в номері:
вдома на чужині

гості

Мілан Барта: «Родинам жертв 1968-го року відшкодування виплатила чехословацька сторона»

тема

з краю

культревю

Всі попередні номери