УЖ
Українська Čeština
Polska English
LVIV - Open to the World

Український журнал - 4/2010

EL TORO

(Скачати весь номер: 4/2010 [PDF, 2.6 Mb])

   Текст: Юрко Іздрик

 

   Я люблю прокидатись о пів на дев’яту (а то й пізніше) в своєму ліжку.

   Це така моя ніша. Така ноша. Така нова книжка.

   Віднаходити тріщини в стелі – та перша з’явилась у році десь вісімдесят третьому в часі калуського землетрусу, а та остання, така уроча, певно, нині вночі – будеш сміятися, та я, мабуть, тебе все ще боюся, звідси й сни про пісок, кориду, звідси й тріщина в мозку і стіни оці.

   Очевидна символіка – знаки і страх під астралом.

   Очевидний мотив – робити з тобою джаз.

   Ти радше все ж каріатида, ніж уламок непалу, а биком уже я тебе викраду, відгребу і вигребу на напас.

    Джаз... Джаз можна варити й у джакузі, тільки який в цьому сенс?

   Секс... Секс можна й Ctrl-V втулити, тільки який же це секс?

   Ніч... Ніч можна й чорнилом витравити, тільки що ж то за ніч, я їбу.

   Бла-бла-бла. Бу-бу-бу...

   Неочевидна формула – наші прямі не перетинаються.

   Діалоги лише в репринті, поцілунки по скайпу, запахи – банкомат.   Бергамотова дівчинка – у тебе пелюстка в косі, сережка у вусі і ти маєш в носі всіх, хто тобі не посміхається (будеш сміятися, та не посміхатися тобі – гріх). Ти – просто джихад.

   Але ім’я твоє спалахує червоним „on air“, і хуй його знає, чому так.

   Тим більше, що в моєму сні, позбивавши усіх, кого лише зміг, і здобувши наліпку „есквайр“, я упав на арену, і нею хитало – ковчег? літак? Нею хитало, і юпітер світив просто в око (а може, то був софіт). Вісті з непалу радіоточка читала, а я крок за кроком, ерос за еросом наближався до тебе, еl toro. Субота. Сука. Софія. Світ.

   Ой, блін, як же все це довго триває! Викрадення в Європу, всі ці понти, ціле це плавання, чи то пак плавба. Вже й палуба мого тіла скрипить, стогне, вгинається, замість піску дно вкриває осад, не заходжу в порти, закупорюю пори, запроваджую економний баланс.

   (тут яка-небудь пауза, монтажна склейка, просто пас)

   Ба! Та ж онде берег тіла твого, моя діва-обидо. І вістря голосу твого fuck’ом свободи в небо росте. І наше вікно в будинку з каріатидами виходить на сміттєві баки, але то пусте.

   О, це наше вікно – ти ще в нього надивишся. Вікна – то дзеркала коханців.

   Я люблю прокидатись – ми любимо прокидатися – пох, увечері, чи вранці – аби разом – аби на чужому ліжку – і за вікном тільки ми – а факели, сміття, арени деінде.

   На столі дівайси – по підлозі дівайси – можна жити не вдягаючись – годуватися без огляду на урожаї – аби разом перебіг день.

   Ну, а ніч ми просто так не відпустимо. Ось де open air, ось де джаз і джихад.     

   Твоїм передпліччям скотилася бусинка (те якщо бачити крізь морок мороз і чад: моїми вибоїнами каменепад котиться, і коїться бозна-що – то шторм, то смерч).

   Це не коїтус. Ми любитимемося й любитимемо одне одного до життя  а не до смерті.

   Ми молитимемося за мої сили. За напір води і газу. Ми молитимемося за твій торч.

   Ми молитимемося байдуже за що – аби разом – аби вдвох – я і нічия El Toro.

 

   Ну, коротше:

   Я люблю прокидатись о пів на дев’яту (а то й пізніше) в своєму ліжку.

   Це така моя ніша.

   І все.

 

Український журнал