Український журнал - 4/2010
Тарас Федюк із книги „Горище“ (Факт, 2009)
(Скачати весь номер: 4/2010 [PDF, 2.6 Mb])***
поміж мотлоху бозна-яких часів
головою – у бляху – нема куди вище
павутинням засновані губи – мовчанням слів
починається темне горище
за плечима гойдаються сходи які пробіг
поверхи що один від одного були світліші
ось тепер темнота важка і нікого немає всіх
і нікому не доведи цієї такої тиші
це у вічному пошуку – вище і вище – мети
це в безжалісному проминанні вітражів де золото княже
ти приходиш нарешті: залізні двері і ти
а далі як скаже скрип і як свічка скаже
як скаже розбите об чорні крокви плече
як скаже мотузка що на бантині свище…
вже немає у свічці воску і пальці пече
ти прийшов ти стоїш ти шепочеш у пальці: гори ще…
***
згасаюче небо і степ і цвинтар медовий
і в дунаї черешні такі чорні що – перехрестись
і якщо не європа то щонайменше Молдова
на спині бика цілуючи прірву пливе кудись
циган грає в карти мов на цимбалах обличчя – морок
його кінь в долині як чистий злочин блищить вода
і схиляє шию до водопою цей звір – вівторок
і дзвенить намистами ця звірюка ця середа
і село біліє сухе солоне як шнур тарані
і міняє циган на сон циганський свої тузи
лиш далеко дуже в татарбунарах чи в Акермані
у глухомані але про це вже інші рази
***
пальці залити воском
і кров’ю – твоя борода
ти ходиш по водах босий
і ногу коле звізда
ти чорну гортаєш книгу
з південним на ній хрестом
губами солодку фігу
тримаєш і світ – перстом
ти хочеш / не хочеш вчити
хто хоче / не хоче – тих
оливкові темні віти
і риба і хліб на них
пісками женеш витію
і варту – піском – важку
надію воскреснуть в неділю
ти маєш неабияку
і ті що рибу хапали
і хліб роздирали – вони
наїлися дякували
виходило: „розіпни“
не лячний для тебе список
цвяхів у тіло твоє
ти віруєш: стражник списом
тебе на хресті доб’є
***
мені вже не до того що тобі
сніги літають сині і рябі
і слово проторочене в гульбі
вертається матерією вкрите –
його вже можна і не говорити
ти ще не розумієш: ти мені
для того щоб набрати рятівні
дві цифри в телефоні навесні
коли загострюються: дощ над Романії
бруньки на кленах і шизофренії
і мордочка в аптечному вікні
ти подивись у дзеркало: жива
пощо тобі про авторські права
нотаріус колеги раз чи два
і цей в халаті білому з ножами
й обличчям наче ґудзик від піжами
відкрита закривається глава.
й не здумай. ти лишаєшся жива.