Український журнал - 4/2010
Новий уряд і ще невідомі нові лідери
(Скачати весь номер: 4/2010 [PDF, 2.6 Mb])Текст: Тарас Березовець, Київ
Новий український уряд – очевидно, що це уряд Віктора Януковича, а не Миколи Азарова. Адже більшість міністрів, які в ньому присутні, були делеговані або за рекомендацією, або за прямою вказівкою нового українського президента. Ось кілька прикладів: до останнього не було відоме ім’я міністра внутрішніх справ. Розглядалися три кандидатури, у тому числі і Микола Джига – як найбільш реальна кандидатура. І тут Янукович, абсолютно несподівано, в останню мить своєю рукою вносить прізвище Анатолія Могильова. Або Олександр Кузьмук, який номінувався на міністра оборони, до останньої хвилини був переконаний у своєму призначенні. Вже приймав квіти і вітання, а коли зайшов у зал і побачив, що затвердили Михайла Єжеля, вийшов із залу аж зелений. З другого боку, Дмитро Табачник до останньої хвилини не знав, стане він міністром освіти і науки, чи ні. Як вважається, призначення Табачника та міністра оборони погодили з Москвою. Так само, як і кандидатуру Костянтина Грищенка – міністра закордонних справ.
Склад нового українського уряду вдвічі більший ніж в середньому в Європейському Союзі – 29 міністрів, шість віце-прем’єрів і планується ще один (Петро Порошенко як віце-прем’єр з євроінтеграції), причому в ньому немає жодної жінки – такого не було вже понад десятиріччя.
Абсолютна більшість міністрів представлена старими іменами з кабмінів Януковича. Все це люди передпенсійного віку або класичні бізнесмени, такі, як перший віцепрем’єр Андрій Клюєв або віцепрем’єр з питань Євро–2012 Борис Колесников. Сергій Тігіпко зараз ангажований для реформ, очевидно, його взяли на роль людини, яка буде говорити про незручні речі і проводити їх. Він, до речі, абсолютно без вагань і радо погодився на запропоновану посаду. Роль йому готують незавидну. Зрозуміло, що через нього будуть проводити непопулярні рішення: скорочення пенсій, збільшення тарифів для населення з тим, щоб його через деякий час викинути, і тим самим позбавити політичної перспективи. Адже соціальні обіцянки виконати не вдасться, це очевидно. Доведеться скорочувати витрати бюджету. А Янукович обіцяв п’ятирічні податкові канікули. Це теж не буде виконано. Звичайно, що очікувати жодних структурних реформ, податкових реформ від цього уряду абсолютно не варто. Навпаки, для того, щоб виконати обіцянки, які були роздані під час виборчої кампанії, доведеться збільшувати податковий тиск насамперед на малий і середній бізнес. Ну, а такі люди, як Сергій Тігіпко – це громовідвід. Але у Тігіпка свій розрахунок: він намагатиметься компенсувати витрати на передвиборчу кампанію. І розраховує вчасно піти у відставку. Найгірше те, що на питанні про євроатлантичну інтеграцію поки що можна ставити велику крапку. Принаймні новий прем’єр-міністр є палким прихильником вступу до Єдиного Економічного Простору разом із Росією, Білоруссю і Казахстаном. Хоча Янукович, зрештою, запевняє, що пріоритетом для України є інші речі. Але ж вступ України у ЄЕП прямо протирічить не лише концепції євроінтеграції, але й членству України в ВТО.
Партія регіонів наразі розраховує на те, що дострокових виборів до парламенту не буде. Очікувати на безкомпромісність Конституційного Суду не варто. КС ухвалить рішення, яке прописане в президентській адміністрації на Банковій. Це означає, що вони спробують скасувати дострокові вибори до ВР, винести рішення, як аналогічно було по Києву, щоб визнати вибори 2007 року строковими і відповідно провести наступні вибори у 2012 році. Янукович вже націлився на те, щоб скасувати місцеві вибори і провести їх 2012 року, а президентські – 2015-го. Тобто основна стратегія буде полягати у тому, щоб зцементувати цю коаліцію за рахунок перебіжчиків, а якщо потенційні бізнесмени з того ж самого БЮТ і НУНС побачать, що виборів немає, очікувати нема чого, то відтік до коаліції збільшиться. І вони розраховують отримати в перспективі конституційну більшість, за допомогою якої і будуть внесені зміни в Конституцію.
А опозиція? Стратегія буде такою, як за часів Кучми, – роздрібнити і маргіналізувати її. Вже є очевидні намагання Банківської зробити так звану офіційну та неофіційну опозицію. Призначивши офіційною зручного для себе Арсенія Яценюка. А неофіційна, та, яку будуть маргіналізувати, це буде БЮТ, це будуть залишки „Нашої України“ і „Народної Самооборони“.
У Тимошенко наразі складна ситуація. Своїх бізнесменів вона поки що втримує загрозою дострокових парламентських виборів, але як тільки стане зрозуміло, що їх не буде, велика кількість бізнесменів (це може бути близько 25-30 осіб) швидко втече. Те саме стосується бізнесменів з „Нашої України“. І можемо згадати дуже невдалий приклад Наталії Вітренко, яка мала результат понад 10 % на виборах 1999 року, але не маючи ресурсів, не маючи підтримки депутатів, скотилася на маргінес. У Тимошенко справді велика дилема: їй потрібно здобути статус. Вона не є народним депутатом, зайти в парламент вона не може. В якій якості вона може себе реалізувати? Вона намагається отримати статус лідера об’єднаної опозиції, але очевидно, що їй це не вдасться.
Очевидно, що більше третини українців, які підтримали інших кандидатів, окрім Януковича і Тимошенко у першому турі, це прогресивні виборці, вони втомилися від старих облич, їх кількість буде зростати. Це не тільки молоді виборці, це в основному малий і середній бізнес, достатньо активний прошарок. І це означає, що зараз активуються і будуть набувати більшого розвитку не політичні рухи, а акції типу „Протидія незаконним забудовам“, або люди, які захищатимуть інтереси захисту довкілля, які будуть відстоювати громадянські права і організації. Тобто відбувається процес розквіту позаурядових організацій. Їх лідери нові, поки що невідомі, але вони з’являться протягом двох-трьох років.