УЖ
Українська Čeština
Polska English
LVIV - Open to the World

Український журнал - 4/2010

„Дати на лапу“

(Скачати весь номер: 4/2010 [PDF, 2.6 Mb])

   Текст: Богдан Бачинський, Львів

 

   Що таке хабарництво, українці дізнаються змалечку, можна сказати, всмоктують з молоком матері, якій для того, щоб народити, потрібно пройти сім кіл хабарництва. З моменту, коли жінка стає на облік до лікаря і аж до виходу з пологового будинку її всюди переслідує нав’язливе прохання „дати на лапу“. Звісно, можна і не платити, але якщо переживаєш за результат, то мимоволі підеш на угоду iз совістю.

 

 

    Далі більше: у всіх соціальних сферах, де існує обмежена пропозиція надання послуг, з’являється спокуса створити платний конкурс на зайняття незначної кількості вакантних місць. Дитину потрібно дати в садочок, яких є обмаль. Дефіцит вільних місць створює ідеальні умови для хабарництва. Хочеш, щоб дитина вчилася не в звичайній школі, а в гімназії чи ліцеї? Прошу оплатити забаганку! Донедавна отримання вищої освіти у більшості випадків супроводжувалося корупцією. При вступі у ВНЗ викладачі, які мали відношення до складання тестів або просто могли їх дістати, цілком легально займалися репетиторством – підготовкою абітурієнтів до вступу. При цьому тести здебільшого складалися спеціально так, що без спеціальної підготовки, застосовуючи лише отримані у школі знання, поступити було майже не реально. З іншого боку, за великі гроші можна було скласти вступні іспити „екстерном“ або – ще простіше – просто купити диплом. Кілька років тому була введена система незалежного зовнішнього оцінювання, яка суттєво обмежила можливість хабарництва при вступі у ВНЗ, однак з перших своїх днів нова влада в особі міністра Табачника заявила про необхідність повернення до перевіреноїстарої радянської системи.

 

   Ідеальні розплідники хабарництва

   Радянська система створила масу безоплатних послуг, які за відсутності ринкових відносин та при хронічному дефіциті їх кількості та якості, є ідеальними розплідниками хабарництва. До них відноситься вся медицина та освіта, послуги з безоплатного надання землі чи квартир, інші соціальні послуги. Це так зване побутове хабарництво при ілюзорній рівності прав створює нерівність можливостей. Хоча в країнах розвинених ринкових відносин така ж нерівність можливостей забезпечується цілком на законних підставах.

   Утім, не побутове хабарництво є причиною тотальної корупційності країни, воно є лише наслідком. Загальновідомо, що риба гниє з голови. Саме прагнення  беззаконності, безкарності та вседозволеності владної еліти є фундаментом усіх корупційних схем. Якщо побутове хабарництво фактично не змінилося ще з періоду СРСР, то картельні схеми заробітку і утримання при владі українських небожителів– так. Радянську систему можна звинувачувати у стимулюванні масового побутового хабарництва. Однак система уникнення від відповідальності за вчинені злочини шляхом відкупу була закладена ще в Київській Русі на рівні законодавства. В сучасній державній системі вона лише модернізувалася до умов демократії, розширивши потенційне коло хабарників від вельмож до кожного пересічного ймовірного порушника законодавства.

   Отримання „хлібного“ робочого місця потребує чималого винагородження. Ось наприклад, хочеш стати прокурором чи суддею – плати! До того ж, розмір „членського внеску“ тут вже є досить фіксованим і загальновідомим. Очевидно, що витратившись на посаду, виникає величезна спокуса „відбити“ витрачені на її здобуття фінанси. Звісно, що отримавши куплену посаду, людина потрапляє у порочне коло державного хабарництва, з якого неможливо вийти. І таким чином вона власними руками створює систему безкарності для владної еліти.

 

   Земельні маклери

   Ідеально демонструє державну корупційну систему ситуація на земельному ринку країни. Згідно із законодавством, в Україні немає ринку землі, нею не можна торгувати. Водночас депутати всіх органів місцевого самоврядування вже давно перетворилися на земельних маклерів. Приймаючи рішення про виділення землі вони не несуть жодної відповідальності, окрім громадського осуду. Існують цілі схеми виведення землі з державної в приватну власність, зміни її цільового призначення з охоронної зони на зону промислової чи житлової забудови. „У Київській області вже розкупили всі найбільш привабливі території“, – таку фразу можна почути не лише у приватному порядку, але й цілком офіційно з екрану телевізора. Звісно, це перебільшення, але воно демонструє глобальну тенденцію. І при цьому депутати Верховної Ради вже неодноразово знаходили одномоментне порозуміння для того, щоб подолати президентське вето, яке накладалося на земельне законодавство, що впроваджувало непрозорі правила гри. І водночас, жодного разу не була підтримана ініціатива відмовитись від комуністичної практики і все-таки зробити землю товаром.

   Розцінки за депутатську зраду Корупціонери принаймні намагаються своїм діям надавати маски законності. А от депутати, які, як відомо, не несуть ні колективної, ні персональної відповідальності, вчиняють політичну корупцію, навіть не криючись. У 2007 році тодішній президент Віктор Ющенко розпустив парламент. Приводомстала спроба опозиційної Партії регіонів скупити конституційну більшість у 300 голосів. Розцінки за депутатську зраду і перехід від однієї фракції в іншу знала усякраїна. Парламент розпустили, однак ніхто не сів за ґрати. У 2010-му спроба повторилася, тільки на цей раз вона була вдалою. Новообраному президенту Віктору Януковичу вкрай була потрібна більшість у парламенті. Однак голосів депутатів з рідної партії, а також її союзників, не вистачало. А компромісу із колишніми опозиціонерами досягати не було бажання. Вихід простий – навіщо домовлятися ізцілою фракцією, жертвуючи своїми інтересами, якщо можна купити кілька голосів, що не вистачає до комплекту. Незважаючи на те, що в Конституції є пряма норма про те, що парламентська коаліція формується з фракцій, були внесені поправки у регламент Верховної Ради і коаліцію сформували з фракцій і окремих депутатів. До того ж, команда нового президента одразу заявила, що рішення Конституційного Суду не змінить ситуацію.

   У цей же час новий президент створює Антикорупційний комітет. Смішно. А що ще робити людям? З перших днів нової влади стало зрозуміло, за якими правилами житиме Україна в наступні 5, а то й 10 років.

 

   Немає винних чи невинних, є просто крайні

   Хабарництво і корупція пронизують наскрізь усе українське суспільство. І немає людини, яка хоч би раз не стикнулася із цим процесом або не взяла у ньому участь. Чим далі на схід, тим людина є все більше залежна від держави. Те, що державна еліта є безкарною, зрозуміло усім. Тому в умовах, коли претензії з боку охоронців правопорядку можуть виникнути і без законних на це підстав, гроші допомагають як уникнути складання протоколу при порушенні правил дорожнього руху, так і в’язниці за більш тяжкий злочин. Звісно, це звільняє чимало злочинців, втім, дає шанс для уникнення покарань і для невинних. Така філософія України, Східної Європи. Все решта – це бутафорія. Ось, наприклад, у минулому році МВС оприлюднив список із 170 найбільших хабарників, які були затримані на гарячому. Рекорд встановив хабар у 26 млн. грн., який давалося голові однієї із селищних рад у Криму. Загалом, найбільшу кількість серед затриманих становлять люди, які мають можливість торгувати землею: голови та заступники сільських, селищних та міських рад, голови районних рад та адміністрацій, землеупорядники. Водночас, по жодному із затриманих не винесено рішення суду. Справи перебувають або під слідством або у суді…

   Згідно зі статистикою, органами внутрішніх справ і прокуратури в 2008 році викрито 1380 злочинів по статті „Хабарництво“. З них 1335 – економічні, зокрема 1090 (81,6 %) – давання хабара і 245 (18,4 %) – отримання хабара. Як свідчать статистичні дані, найбільше хабарництво розповсюджене у сфері земельних відносин, купівлі-продажу нерухомості, проведення тендерів на предмет закупівель за бюджетні кошти, а також значною мірою охоплює органи з дозвільною, регулятивною та контрольною функціями у сфері підприємництва.   Водночас відомі затримання „корупціонерів“, коли правоохоронці використовувались для прибирання „неугодних“ посадовців. Інколи підкидались гроші без доброї волі „корупціонера“ їх взяти і це одразу фіксувалось, як хабар, а інколи навіть грошей не потрібно було, а затримували і саджали в КПЗ лише запідозрою у вимаганні хабара, без вагомих на те доказів.

   У цілому в країні немає ефективного законодавства ні з економічної діяльності, ні з протидії корупції. Тому умов для хабарництва безліч. Чимало корупційних дій напряму стимулюються законодавством, і хоча деякі у європейських країнах вважаються цілком законними, в Україні переслідуються правоохоронцями. Тому вся державна юридично-репресивна машина демонструє суспільству, що немає винних чи невинних, є просто крайні, яким не поталанило.

 

Український журнал