Український журнал - 10/2007
Мандрівні мрійники
(Скачати весь номер: 10/2007 [PDF, 3 Mb])Текст: Дана Мігалікова, Валладолід (Іспанія) Перед об’єднаною Європою стоїть непросте завдання, адже вона декларує право окремих держав, навіть найменших, на певну незалежність, а разом із тим перед усіма вимальовуються якісь спільні горизонти. В освітній галузі — теж. І тут, як і в решті суспільних стратегій, виникають проблеми. В різних народів — різні традиції, різні освітні системи та рівні освіченості, різні вимоги до студентів, різні типи оцінювання і різні академічні титули... Статистики невмолимі. Вони терпляче слідкують зокрема й за освітньою здатністю жителів окремих членських держав, показуючи — в перерахунку на відсотки — хто, що і як уміє... Із «табличкових результатів» випливає, що пишатися собою можуть скандинави, голландці, німці, а бити на сполох повинен Піренейський півострів. Оптимістично звучить звістка, що чимраз більше студентів вбачає запоруку свого успішного майбутнього в університетах. З надією, звісно, що здобуту освіту безпроблемно акцептуватимуть, як у будь-якій членській країні ЄС, так і поза кордонами Євросоюзу. Проте «євродиплом» — лише мрія мандрівників. До речі, студенти Молдови можуть отримати диплом бельгійського університету, навіть не потикаючись до Бельгії. Бельгійські професори приїжджають до них, у Молдову... Може, це один із варіантів подолання відмінностей, яких надто багато, аби знівелювати їх за однією схемою. Те, що в одній країні Євросоюзу вважається обов’язковим, в іншій нічого не важить. Прикладом може бути бодай же дипломна робота. Якщо студент у Словаччині засумнівається, чи є сенс писати дипломну роботу, йому — і цього разу без сумнівів — доведеться попрощатися і з вузом, і з дипломом. А от в Іспанії писання дипломної роботи добровільне, і пише її тільки той, хто планує продовжити працю на університетській ниві. В цій країні важлива роль відводиться кредитам. Від їхнього розміру і кількості залежить, чи вийде з вас бакалавр, магістр, а чи інженер. А деінде «пакет» кредитів є лише перепусткою до заключних державних іспитів та захисту дипломної роботи. Звісно, немає сенсу визначати переваги й недоліки двох екзаменаційних практик. Багато хто розчаровується, коли після виїзду за кордон зі свідоцтвом про успішно здані державні екзамени потрапляє в країну, де такий документ нічого не важить, а такої освіти не визнають. Чому? Наприклад, через нестачу семінарів з певного предмета. Або через необхідність засвідчити атестат зрілості із середньої школи, якщо ви закінчили ВУЗ достатньо давно. Радує, що запроваджуються відмітки, які за кордоном полегшують легітимізацію здобутої вдома освіти. Не викликає сумнівів одне: для того, щоб система була чіткішою й прозорішою, необхідно створити узгоджену студійну, міжуніверситетську програму. Зрозуміло, що реномовані університети з довголітньою традицією навряд чи захочуть ділитися досвідом з установою, яка виникла, скажімо, шість років тому і тепер зухвало відвойовує право на акредитацію своїх навчальних спеціалазіцій. Освітня проблема — зачаровані кола, просуватися якими — з дипломом чи без — доводиться абсольвентам.