УЖ
Українська Čeština
Polska English
LVIV - Open to the World

Український журнал - 10/2007

Особливості англійського виховання або Як досягати результатів

(Скачати весь номер: 10/2007 [PDF, 3 Mb])

Текст: Роксоляна Шумейко, Лондон

Англія була й залишається однією з найпринадніших країн для отримання якісної й престижної освіти. Найславетніші школи й університети уже не одне століття утримують за собою роль провідних (Ітон, Оксфорд, Кембрідж). Слід мати на увазі й домінуючий фактор англійської мови, задля вивчення якої ще довго не припинятиметься потужний потік студентів звідусіль, а перш за все, зі сходу. Хоча у цьому відношенні Америка, безумовно, відіграє конкуруючу роль, але не серед тих, хто цінує історичну та культурну традицію.

Послідовність отримання освіти і тут розбивається на три етапи — початкову, середню та вищу. Проте в якісному співвідношенні вони тісно взаємопов’язані. Від того, яку школу вибирають батьки для своїх дітей, коли їм виповнюється 5 років, залежить, до якої школи вони потраплять після 12-ти, і відповідно, до якого університету вони вступатимуть в майбутньому. І це правило справді відіграє ключову роль в організації життя тутешньої сімейної інтелігенції. Справа в тому, що державних початкових шкіл тут багато, але по-справжньому хороших значно менше і місця в них доволі лімітовані. Оскільки на цьому етапі освіта загальнодоступна, то умовою входження в число тих, кому поталанило, є необхідність проживання в т.зв. catchment area, тобто на території, що її охоплює та чи інша школа. Отож, не має значення, хто ти і яке у тебе суспільне становище, а важливо, де ти живеш. Втім, можна потрапити до приватної школи, але це, по-перше, не завжди є гарантією якості навчання, а по-друге, потребує неабияких коштів, котрі водяться у дуже нечисленного відсотку населення. Отже, для того, щоб бути спокійним щодо майбутнього своїх нащадків, треба насамперед зробити суттєву інвестицію — замешкати якомога ближче до бажаного об’єкту. А це для певних людей може стати справжнім випробуванням, тому що ціни на нерухомість в таких місцях прямо пропорційні рівню шкіл. Тому це спричиняє безліч курйозних ситуацій, коли, наприклад, ще до народження дитини пара вивчає академічні показники різних шкіл, аби якнайшвидше визначитися з місцем проживання. А такі майже анекдотичні ситуації, як винаймання маленької квартири на кілька вулиць ближче до школи і поселення там, тимчасово облишивши просторий будинок з садком, зустрічаються вкрай часто і показують як детермінованість батьківської любові, так і усвідомлення важливості правильного оточення і навчання від самого початку. Хороша англійська школа має достатньо безперечних переваг, хоча задля справедливості й необхідно зазначити, що в академічному відношенні вона значною мірою поступається старій радянській, проте безумовно виграє в аспекті суспільно-етично-емоційного виховання. Тут ніхто не буде вимагати бездоганного знання тригонометричних функцій від тих, хто про них успішно забуде одразу після іспиту або тестування, а проте навчать, як полюбити книжки, як поважати власну історію, як існувати в суспільстві так, щоб приносити користь і водночас на нього впливати. От на цьому і хотілося б зупинитись детальніше, оскільки цього, на мій погляд, так бракує в Україні. Найперше враження, котре, як правило, вражає моїх співвітчизників (і в даному випадку я маю на увазі вітчизну у ширшому розумінні цього значення, тобто СРСР), це ніби невибагливість і несуворість вимог до викладання і до навчання. Справді, тут відсутність будь-якого тиску на вихованців декларується як принципова чеснота, порушення котрої суворо засуджується суспільною думкою. Інша справа — чинити тиск непомітно, головне, щоб не було стресу. Для нашого брата такий підхід видається просто відвертим шарлатанством, адже нас виховували на прикладі маленького Паганіні, котрого люблячий тато закривав на цілу ніч у темній коморі з пацюками грати на скрипці, аби з нього згодом виросли люди. А тут навіть табличку множення не можуть вивчити без «блюзнірства» — то її співають, то римують, ба, навіть танцюють, головне — не зубрять. Домашнього завдання дають вкрай мало, і боронь Боже, не ставлять жодних оцінок аж до середньої школи. Проте дбають про такі дивні й відсторонені для нас почуття, як власна гідність і впевненість у собі. Передусім намагаються заохотити та зацікавити, а потім уже вимагати. Не кажучи вже про те, що тут на практиці діє теоретично відомий нам соціалістичний принцип «від кожного по можливостях і кожному по потребі». Тому найбільшої уваги приділяють неповносправним або дітям, що встигають гірше за інших. Наприклад, кожен клас має певну квоту на кількість неповносправних дітей (як правило, в кількості 2−3-х), з котрими працює окремий спеціально підготовлений асистент.  Коли мені вперше довелось прийти на ознайомчі батьківські збори в школу, куди мали вступати мої діти, директоркою було сформульоване приорітетне домашнє завдання для батьків: «Від вас вимагається тільки читати зі своїми дітьми, все інше зробить школа!» Отже, головним завданням початкової школи є наполеглива праця в напрямі привчання малюків до книжок. Причому робиться це послідовно і поетапно. Для початку кожен учень отримує по касеті з традиційними англійськими казками, а також кілька книжечок з тими ж таки історіями. Пізніше заохочена дитина сама вибирає собі з класної бібліотеки книжечку за власним уподобанням і несе додому, аби їй батьки її прочитали у тижневий термін. В обов’язки батьків також входить внесення нотаток у щоденник читання. Такий щоденник є у кожної дитини і ведеться він упродовж перших трьох років навчання. Згодом до цього щотижня додається ще одна книжечка з величезними малюнками і лімітованим текстом, котру теж необхідно вносити в щоденник. Малюки повинні її читати самі — як ще одне домашнє завдання. Переваги таких книжечок просто незліченні. Їх розроблено спеціально для потреб читачів-початківців Оксфордським університетом з такою бездоганною вигадкою і гумором, що діти просто захоплюються ними.Згодом, коли школярі вже можуть впевнено читати самі, а це, як правило, відбувається приблизно у 3-ому класі початкової школи, у практику виховання і культивування книголюбства впроваджуються відвідини бібліотеки з регулярністю двічі на місяць або й щотижня. Діти надзвичайно тішаться кожному походові до читальні й здебільшого бібліотечні квитки вже мають задовго до походу туди із класом. Тут вони навперебій обговорюють останні дитячі бестселери, діляться враженнями і таким чином, навіть без участі дорослих, самі ж зацікавлюють тих неохочих до читання товаришів, котрі ще не встигли прилучитися до насолод бібліофільства.  Відмова від нудного зубріння на користь намагання зробити учбовий матеріал цікавим і придатним до конкретного пізнавання дійсності, спричиняє надзвичайно творчий підхід до навчання. Плоди такого принципу можна спостерігати під час т.зв. sharing assembly, тобто зібрань, коли в кінці кожної чверті діти «діляться» із батьками тим, що вони вивчили. Як правило, це яскраві виступи, де можуть розігруватися цілі історичні сцени, щедро присмачені притаманним подібним заходам тонким англійським гумором, де діти переодягаються у відповідні (власноруч виготовлені) історичні костюми і грають роль чи то Шекспіра, чи королеви Вікторію, чи й Джиммі Хендрікса. Або розмірковують на тему позитивних та негативних впливів на кельтську культуру в результаті римської інвазії. Головне, що вони роблять це залюбки, і перевага надається тут перш за все не гладенькому результату, а самому творчому процесу, задоволенню від нього.Хоча розрахунок усієї англійської системи освіти будується не на штампуванні вишколених енциклопедистів, однак він спрямований на те, щоб дати ключ і навчити відкривати двері. Саме в оволодінні цією навичкою вони вбачають запоруку майбутніх академічних успіхів.  І все ж, однак, не слід забувати, що уже не пізніше як у 12 років англійські школярі складають свій перший (якщо не найголовніший) доленосний іспит, згідно з результатами якого вони вступають до старшої школи. До справді хороших шкіл відбір надзвичайно жорсткий, тому було би наївним уявляти, що за їхні місця не ведеться наполеглива боротьба.  P.S. Наостанок важливо зазначити, що даний матеріал аж ніяк не претендує на всебічне охоплення всіх аспектів англійського шкільного виховання, а радше націлений на виявлення відмінностей з вітчизняною системою, а також заснований на особистих спостереженнях і досвіді авторки.
Український журнал