Український журнал - 12/2008

Роман Скиба. Вибране

АЛЬБА

Забулькав чайник – Аврора згасла.

Достиг сніданок – а Ви ще мертві.

Канапка впала до неба маслом,Бо що канапці – закони Мерфі…

На вибір кава і склянка соку.

Собаки Ваші Вам лижуть скроні.

Хто Вам художник – той вже високо.

А ті, хто поруч – усі сторонні.

Пульсують тіні. Прокиньтесь, пані!

Ваш профіль глибшає на портреті.

Ковтнули голос півні парканні,

Забувши, зайві вони, чи треті.

Не бійтесь, пані – Ваш ангел з Вами…

Пролийте каву на жертву ранку…

І, ледь торкнувши віконні рами,

Зефірний трепет пройме фіранку.

АНТИКА

Засмаглі ахейці ідуть на війну –

Ніколи не рано вмерти.

Волосся Сократа росте в глибину,

Та гірше, коли Гомер ти…

Забродить в зіницях клінічна пітьма.

Молись на вулканні жерла.

Бо що як прозрієш, а світу нема? –

Увесь катаракта зжерла…

ОДІССЕЯ-2000

Хто прокинеться першим,

збагне, що вертатись – клопіт.

Бухне сонце піщане –персти обпечуть боги.

Скільки виросло скель тут,

відколи нема циклопів –

А отари ще й досі

пасуться край їх могил...

Піт визлочує руна –

в них душно овечим душам.

Сходять кров’ю графіті

на стінах святих печер.

То гора найстаріша

спокутує гріх пастуший –

Сиза лава прокази

у венах її тече.

А сюди ж не літатимуть

навіть поштові собаки…

Мед змобільніє в сотах –

ну от і кінець зв’язку…

Дев’ять грамів до неба

Один океан до Ітаки.

Нам, тверезим від спеки,

ліпити її з піску.

Нам вслухатись по ночах,

як риби померлі квилять,

Як тайфунами марить

зіпсований наш приймач…

Як у реві припливу,

на зовсім коротких хвилях,

Крізь ефір проростає

сирен прибережний плач…

Це життя виліковне,

як нежить від ворсу вовни.

Пиймо вина джерельні,

змиваймо з облич іржу…

Проминають ягнята –лишаються тільки овни.

Ми їх обрані стригти.

Бо й вічних колись стрижуть.

АПОКАЛІПСИС-2

Розходяться води колами –

Русалки виходять голими

У світ, де законам полум‘я

Належить пріоритет.

Он поліс в диму і містиці.

Я точно знаю, що місто це

Загасне , як сонце з місяцем

Зустрінуться тет-а-тет.

А древніх печер служителі

Ступають полями житніми,

Вдають, що святі, а жити їм

Усього по три рази…

Посвячені і причащені,

Утомлені і пропащі ви –

Розлито буття на чаші дві.

Гойдають їх терези.

І коні летять без вершників.

Їх долі іще не звершені –

Усі – хто не стали першими,

Знайдуть собі ворогів.

А тіні йдуть пілігримами:

Зупиниш їх – стануть зримими…

„О звідки ви, браття?” – „З Риму ми…” –

„То з миром вам, дорогі…”

ПРОЩЕННЯ КАЇНА

Скавчать вівчарки, а день гряде.

Нема від казусів запоруки –

Два лейтенанти НКВД

Своєму третьому крутять руки.

Сигнал тривоги на всі пости.

Дроти заслабли на брак напруги.

Сто сорок другого – відпустив...

„Бо він не винен –

Сто сорок другий!“

Ще без кайданок ведуть у штаб.

Повстале сонце –

загальним фоном.

У „Біломор“ забиває драп

Тверезоокий майор Сафонов:

Зайдеться кашлем –

не вкурить вість

І сформулює питання матом.

І той, розгублений, відповість:

„Хіба я сторож своєму брату?..“ 

ДВАДЦЯТЬ КРАПЕЛЬВАЛЕРІЇ

Повісь у кімнаті її кароокий портрет.

Провітри кімнату на тисячу років вперед.

Плиту запали від статичного струму долонь

І чайник пузатий постав на зелений вогонь.

Коли закипить, то вона неодмінно прийде.

Не ангел, не відьма – бо ще не літала ніде.

Волосся розпустить і лишиться в тебе на чай.

Дай цукру до смаку, лише окомір не втрачай.

Засмаж їй яєшню і бутер на брод намасти,

намисли їй крила – почнуть похвилинно рости.

М. М.

Ти ж день, а я тиждень –

ми різноминущі.

Зворожимо вічність

на кавовій гущі.

Ключі підберемо

до хмар і до скрипок,

Прочинимо небо –

нехай і зі скрипом.

Чи перше, чи сьоме –

яка нам різниця...

Один у нас кучер,

одна колісниця:

Обіймемось, рушим –

полинем, полинем...

Ти ж день, а я тиждень,

все решта – хвилини.

ПІСНЯ РИБАРЯ

Ріко висока, будь мені зелена.

А як не вмієш - будь мені сумна.

Допоки, мерехтлива і смолена,

Живе у тобі тінь мого човна.

Сльозяться очі - крига в них покресла.

Впізнайся в їхніх надрах, глибино.

Хмільні від тебе, сохнуть мої весла –

Ти дихаєш, як дихає вино...

Ріко моя, не клич сестрою Лету.

Ріко моя, верни ім‘я мені,

Що я його стебельцем очерету,

Безумний, написав на бистрині.

ІЗ СЕРВЕТКОВОЇ ЛІРИКИ.КЛАПОТЬ I

Тут рай для пацючків – а ви їх боїтеся.

Підземна (неземна) кав‘ярня без вікна.

Не істина, лишень смішна потворка Нессі

плюскочеться на дні у келиху вина.

А блики нетривкі, а тіні все густіші,

за мене не платіть, бо Ви і так сумна,

поети всіх віків мої писали вірші –

я нині п‘ю в кредит на їхні імена...

КЛАПОТЬ IІ

А ми з тобою – нерозлийкава.

Тому й барвумен до нас ласкава.

Тобі розчинну, мені в зернятках.

І неодмінно – в одне горнятко...

КЛАПОТЬ ІІІ

Силуети в барній млі.

Силуети.

Розпишися на столі,

Що поет ти...

Нависають небесатютюнові.

Не роз‘їсть очей роса

Казанові.

І блаженна в надрах чар

Чар-водиця.

Маєш пити, хлопче, дар,

І не впиться.

Юні панни по кутках...їх аж стільки!

А найкраща та, яка

Біля стійки.

Ти залишишся стійким

(До спокуси).

Зробиш два чи три ковткиІ закусиш…

***

Лиш сіль не просипли, вона так нагадує ртуть.

Мітли не показуй – окрилені хат не метуть.

Чудний, хто не чує. Та в чуда окремий закон.

Натягне балетки, жбурне чобітки на балкон.

Ледь ступить на килим, і руни його – мов трава –

скуйовдяться й пирснуть тим вітром, що штори зрива.

Обачний, хто бачить. Пробачиш йому, а тому

прихилиш коліно, іскристу зав‘яжеш тасьму.

Завихриться танець, здіймуться туніки краї...

Цей хвостик із бантом – вінець до бароко її...