УЖ
Українська Čeština
Polska English
LVIV - Open to the World

Український журнал - 10/2007

Реформи та новелізації — хаос у школах Словаччини

(Скачати весь номер: 10/2007 [PDF, 3 Mb])

Текст: Вероніка Шуткова, редактор газети SME 

Попереду новий навчальний рік. Більшість першокласників радіє, але дехто з нас, дивлячись на них, сумує. Нові школярики знову не отримають довгообіцяну політиками реформу освіти. Отже й вони вступають у систему, побудовану на зубрінні предметів, більшу частину з яких їм ніколи не доведеться використовувати. 

Міністр освіти Словацької республіки Ян Міколай подібно, як і всі його попередники, обіцяє зміни. Він вже навіть розсекретив контури запланованого шкільного закону, який від вересня наступного року повинен замінити той, що ним вчителі керуються більше двадцяти років. Гасло міністра виглядає обнадійливо: «Менше вчитися, та більше розуміти». Він обіцяє школам більше свободи в підготовці навчальних основ та використанні навчальних методів. Саме це мало би послужити тими ліками, які вилікують словацькі основні та середні школи. Та в цьому контексті несподіваною стала примітка міністра про те, що держава не може позбутися відповідальності за освіту. А цілковите витверезіння й ефект холодного душу справляє такий його вислів: «Ліберальних цінностей у новелізації не шукайте. Це я кажу відкрито, бо думаю, що до такого убозтва ми ще не дійшли». Що тоді міністр розуміє під реформою? Мотто зрозуміле — не йдеться про кардинальні зміни, а лише про «косметичні процедури».

 

Домашня освіта

Майже всі європейські країни (за винятком Німеччини) дають змогу батькам навчати своїх дітей вдома. Школярів регулярно екзаменують, причому у випадку, якщо діти не виявляють успіхів у тестах, то повертаються в школу. Ян Міколай вирішив, можливо й під закордонним тиском, дозволити домашнє навчання в Словаччині. Проте умови складені так, що виконати їх може лише незначна частина батьків. Вдома зможуть навчати дітей хіба ті, хто має педагогічну освіту. На перший погляд — логічна вимога. Але, наприклад, у Чехії, де навчання такого типу запровадили майже десять років тому, батькам достатньо мати лише атестат зрілості. Парадокс: міністерство вимагає педагогічної освіти від сотень батьків, але при цьому відомо, що в основних школах працює 13% некваліфікованих вчителів. Не кажучи вже про те, що саме там затруднено найбільше пенсіонерів і вчителів з практичним досвідом менше одного року.

У зв’язку із зазначеним ще сумнішою виглядає ініціатива колишнього міністра освіти та теперішнього депутата від Християнської демократичної партії Мартіна Фронца, якому через власну неспроможність також не вдалося домогтися прийняття реформного закону в попередньому виборчому періоді. І хоча цей закон він нещодавно знову виніс на парламентське обговорення, результат вже наперед був зрозумілим — коаліція його пропозицію не підтримає. Адже вона не піде проти власного міністра, який обіцяє принципові зміни. Мартін Фронц може вчергове покласти свій закон у шухляду. А словацькі школярі й надалі ходитимуть до школи вчитися, як правильно зубрити.

 

Замість якості — оплата

Словацькі студенти знову мають причину за вищою освітою їхати за кордон. Дотепер виїжджали передусім за вищою якістю навчання, а тепер їх може привабити й те, що в інших країнах вони не будуть за нього платити. З вересня цього року в Словаччині почав діяти новелізований закон про вищі учбові заклади, хоча остаточно ще не зрозуміло, хто і скільки у 2008/2009 академічному році платитиме за навчання. Спочатку вищі школи мали просити стільки, скільки студенти хотіли б заплатити. Після громадської критики, але передусім після критики уряду найсильнішою партією (Smer) міністр від цієї ідеї відмовився. Міністерство освіти повинно щороку встановлювати максимум шкільних витрат (більше 1300€). На заочних студентів держава гроші дає і не дає. Що це означає? Міністерство освіти щороку встановлюватиме, скільки грошей буде виділено на навчання університетам, а школи потім вирахують, на яку кількість студентів їм цього вистачить. Студентові, який опиниться понад лімітом, за навчання доведеться платити. Коаліція після прийняття компромісної пропозиції була задоволена, опозиція ж вважає це несправедливим. Адже в конституції сформульовано чітко — в усіх рівні права. Тобто платити мають або всі, або ніхто. Те, чи новелізація протизаконна, може вирішити тільки Конституційний Суд. І хоч опозиція обіцяла звернутися до Конституційного Суду, наразі цього не сталося. Парадокс у тому, що під запровадженням оплати за навчання підписався не правий кабінет Мікулаша Дзурінди, а соціалістичний уряд Роберта Фіца, який у минулому таку практику гостро критикував.  

Дивні критерії

Два десятки державно-громадських шкіл у 2008/2009 академічному році розділять між собою неповних шістсот тисяч євро. Критерії розподілу доволі цікаві. Те, скільки і кому з цієї суми дістанеться, залежатиме й від кількості безробітних випускників окремих шкіл. Проти цього гостро виступають зокрема учбові заклади Східної Словаччини, де загалом високий рівень безробіття. Через це Пряшівський університет, серед випускників якого в Словаччині найбільший відсоток безробітних, мав би отримати ще менше грошей, ніж дотепер. Крім розміру дотації міністерство обнародувало й максимальні ліміти оплати за навчання, які школи зможуть вимагати від студентів. І в цьому випадку також ідеться про дивні розрахунки. Відомство виходило не з популярності окремих студійних програм серед студентів, а з фінансової завантаженості цих програм. Не кажучи вже про те, що критерієм не став такий показник, як середній розмір платні дипломованого випускника, залежно від фаху. Тож може трапитися, що найменше за навчання платитимуть студенти права, хоча йдеться про фах, який є одним із найпоширеніших, а отже — найкраще оплачуваних.

  Заочники платять двічіЗаочне навчання передбачає навчання тих, хто вже працює. Тобто переважно йдеться про студентів, які отримують заробітну платню та сплачують державі податки, чим, властиво, підтримують зокрема й освіту. Отже з наступного року заочники податками «спонсоруватимуть» державу та ще й фінансуватимуть власне навчання. А студенти-стаціонарники, які не працюють, не платять податки і фінансово «не підтримують» освіту — будуть навчатися безкоштовно. Несправедливо? Мабуть, але така політика. Бо навряд чи уряд із соціальною орієнтацією погодився б із повною оплатою навчання у вищих освітніх закладах. За навчання платитимуть «денні», які вирішили студіювати одночасно в кількох закладах або ті, хто навчається довше стандартного терміну. Тобто більше п’яти років — три роки на ступінь бакалавра та наступні два роки в магістратурі чи в інженерній спеціалізації. Лише майбутні лікарі можуть навчатися шість років. Крім того не надто відрегульованим видається становище студентів, які відвідують кілька закладів одночасно. Дехто може вважати несправедливим, що студенти, які дають собі раду із навчанням у двох закладах, мали б за один із них платити. Але закон говорить однозначно — держава оплачує кожному лише одне стаціонарне навчання. Введенням оплат міністерство хоче позбутися таких спритників, які подають дві заяви до різних закладів, а після першого року навмисне не здають екзамени, через що їх виключають. Причина? Працювати їм ще не хочеться і поповнити ряди безробітних — також ні. Одним з аргументів оплати за заочне навчання, була спроба зрівняти в правах державні школи з приватними. Приватні школи отримують оплату від своїх студентів, натомість не дістають жодного фінансування від держави. Завдяки Міколаєвому «зрівнянню» державні школи тепер зможуть покластися на державну дотацію та студентську оплату. Вже нині деякі заочники платять за «технічне оснащення навчання», однак не навчальним закладам, а різноманітним третім суб’єктам. І де саме врешті-решт отримані кошти осідають — невідомо. Але фактом є те, що такий стан не вдалося змінити жодному з попередніх міністрів. 

«Летючі професори» можуть літати далі

Словацька академічна громада вже довший час чекає на новелізацію закону, який вирішив би питання «летючих професорів». Йдеться про один зі словацький феноменів, який виразно впливає на рівень вузів. Ректори надалі лишаються безпомічними, не вміючи дати собі ради з педагогами, які беруться викладати в кількох закладах одночасно. На практиці це означає, що педагоги неспроможні присвячуватися на сто відсотків ні студентам, ні науці, ні дослідженням. Напочатках новелізації було вирішено обмежити робочий час педагогів до 58 годин на тиждень. Пропозиція не пройшла, і ніхто з депутатів не вміє пояснити, чому. Можливо, тому, що між законодавцями є кілька викладачів, які не приховують, що мають декілька педагогічних навантажень. Ректорам не залишається нічого іншого, ніж зачекати на повну реєстрацію працівників та гарантів навчання, бо тільки тоді з’ясується, скільки вчителів працює в «сусідніх» академічних ділянках. Лише на підставі цих даних вони нарешті зможуть якось боротися з такою практикою. Міністерство готує реєстраційний список вже кілька місяців, і до сьогодні невідомий термін його завершення. А до того часу педагоги цілком вільно літатимуть далі.

Український журнал