Український журнал - 4/2009
БЮТiful life
(Скачати весь номер: 4/2009 [PDF, 2.6 Mb])Текст: Петро Андрусечко, Київ
БЮТ – це насамперед Юлія Тимошенко. Політична сила, яка завдячує назві своєму вождю. Нічого незвичайного, за мірками України. Однак друга за чисельністю фракція у Верховній Раді, без сумніву, більш складна структура, ніж здається на перший погляд.
Дисидент, націоналіст та неоязичник, в якому можна впізнати антисеміта Левка Лук’яненка. Інший націоналіст, Андрій Шкіль. Колишній відомий журналіст Андрій Шевченко. Група бізнесменів, серед яких Таріел Васадзе, Богдан Гунський, Костянтин Жеваго. Між ними державники Григорій Немиря та Віктор Пинзеник, який, зрештою, не витримав економічного популізму уряду і подав у відставку. Структура БЮТу дещо нагадує старий відомий спосіб формування політики Леоніда Кучми – олігархічна система під прикриттям „експропрійованих“ національних ідей. У БЮТі залишилося чимало старих ідейних членів, але не будьмо наївними – не їм очолювати піраміду. Швидше за все, вони лише „дах“ для прагматичної більшості, яка успішно поєднує бізнес-діяльність з політичною кар’єрою.
Дніпропетровський період
У 1990-х рр. ходив популярний анекдот про те, що „історія ділиться на допетровську, петровську та дніпропетровську“. Початки політичної діяльності та бізнескар’єри Ю. Тимошенко сягають корінням Дніпропетровська. Шлях до великої політики почався у 1996 році з отриманням депутатського мандату на довиборах у виборчому окрузі №229 Кіровоградської області. Хоча справжній старт, можливо, відбувся роком раніше, коли Тимошенко формально вступила до партії „Громада“. (Заснована у 1993 р. товаришем родини Тимошенків, Олександром Турчиновим, протягом перших років майже нікому не відома). Протягом чотирьох років бренд успішно „розкрутили“. Членство Тимошенко у „Громаді“ суттєво підвищило рейтинги партії. Попри очікування, однак, її очолив Павло Лазаренко, хрещений батько більшості починань Юлії Володимирівни. Після відставки Лазаренка з посади прем’єр-міністра, він і далі мав великий авторитет у Дніпропетровську. Ю. Тимошенко очолила тіньовий Кабінет міністрів, створений за ініціативи „Громади“. Незважаючи на практично нульове значення цього органу, пропагандистський вимір був чималий. У виборах 1998 року Тимошенко перемогла у 99 виборчому окрузі Кіровоградської області. І знову поступилася прем’єрським кріслом Лазаренкові. Як зауважив свого часу політолог Кость Бондаренко, „щоб дозволити йому виснажитись у боротьбі – виснажитись політично, морально,фінансово“. Сама ж Юлія Володимирівна зберегла сили і завдяки перемозі в одномандатному окрузі навіть дещо унезалежнилася від „Громади“. У цей період в оточенні Тимошенко з’являються нові люди – головним чином бізнесмени. Турчинов через свої знайомства (та приналежність до західних протестантських спільнот) успішно „розрекламував“ Тимошенко на Заході та закріпив власну позицію політичної правої руки Тимошенко.Віддаючи належне вже тоді політичним технологіям, Тимошенко, як припускали деякі аналітики, співпрацювала з Дмитром Видріним та політологом Віктором Небоженком. Сама Юлія Володимирівна, попри завірення, що вона ніколи не залишить лав „Громади“, у березні 1999 року виходить з парламентської фракції, а разом із собою „забирає“ двадцять інших членів партії, в тому числі Турчинова та Олега Білоруса. У парламенті виникає нова фракція „Батьківщина“. Як скаже в інтерв’ю газеті „Сегодня“ сама Тимошенко, „у ,Батьківщину‘ прийшли реалісти, романтики залишились у ,Громаді’“.
Блокування
З того часу політичний прагматизм стане неписаним правилом Тимошенко. А разом з тим і віра у політтехнології. Вірою у перемогу вона нагадувала мало не Леніна з відомим більшовицьким гаслом „Наша справа справедлива! Ми переможемо!“. У 1999 р. прем’єром стає В. Ющенко і пропонує їй посаду віце-прем’єр-міністра з паливно-енергетичних питань. Подальша відставка Тимошенко виявилася „прологом“ до переходу у жорстку опозицію до президента Леоніда Кучми. Згадаймо, наприклад, акцію „Україна без Кучми“ (безпосередній наслідок оприлюднення плівок майора Мельниченка). Або ж Громадську Ініціативу „Форум національного порятунку“ (лютий – 2001), створений Юлією Тимошенко, Олександром Морозом та Петром Симоненком. Лідерами з різними поглядами, але з великими особистими амбіціями. Як підкреслює Тадеуш Ольшанський, польський аналітик українських політичних процесів, головною слабкістю „коаліції“ був її склад. Однак попри невдачу у проведенні „оксамитової революції“, „Форум“ створив Юлії Тимошенко чудову платформу для старту у парламентських виборах 2002 року.
Тим часом разом з популістськими гаслами у висловлюваннях Тимошенко чути націоналістичні змісти. Це дозволяє зблизитися з іншими силами, у тому числі з радикально-правою ідеологією.
Як наслідок восени 2001 року виникає Блок Юлії Тимошенко. Його „рідна“ сила – партія Тимошенко „Батьківщина“. У склад входять також Українська республіканська партія, Українська консервативна республіканська партія, партія „Собор“, Українська соціал-демократична партія, Українська християнсько-демократична партія та Патріотична партія. Пересічному спостерігачеві легко угледіти основну проблему нового утворення: як поєднати ідеї, репрезентовані мало не полярними політичними силами. З цією метою перед виборами 2002 року у програмних документах Блоку з’являється запис: „Воля до справедливості не як гасло, а як науковий метод удосконалення суспільства, заснований на виявленні, оприлюдненні та врегулюванні всіх суспільних конфліктів“. З роками ця доктрина під назвою „солідаризм“ буде розвинена. Попри те, що БЮТ набрав лише 7,26 % голосів виборців і посів 4 місце з 22 мандатами, під час виборчої кампанії звертала на себе одна обставина. А саме поява відданих усім серцем виборців, на яких помітно впливали харизма та популізм лідерки БЮТу. У масмедіа, контрольованих президентським табором, залунали гострі атаки на Блок, націлені на дискредитацію політичної сили та її лідера. Однак треба вказати, що й штаб БЮТу користувався „компроматами“ на адресу опонентів. Врешті-решт БЮТ представляє радикальну опозицію не лише в парламенті. Восени 2002 року Блок разом з Олександром Морозом та Петром Симоненком ініціює чергову спробу масового спротиву „Повстань, Україно!“, мета якого – усунути існуючий режим Кучми. І знову спроба завершується невдачею. (Хоча її можна вважати черговою підготовкою до подій 2004 року). Але, в першу чергу, акція зміцнює переконання Тимошенко у можливості власної перемоги. Перед виборами 2004 року БЮТ та „Наша Україна“ підписують угоду щодо створення коаліції „Сила народу“ для підтримки спільного кандидата у президенти– Віктора Ющенка. Знову Юлія Тимошенко поступається іншому лідеру (згадайте ситуацію з Лазаренком). Погляньмо на нинішній рейтинг президента, схоже, і цього разу Тимошенко „дозволила“ виснажитись іншому політику. Однак новий раунд виявиться набагато складнішим як для самої Юлії, так і для БЮТу. Після перемоги Ющенка, відповідно до домовленостей, Тимошенко призначають прем’єром, а люди з БЮТу отримують міністерські портфелі. До вересня 2005 року Блок знаходитиметься при владі, але коаліція завершиться скандалом і відставкою Тимошенко. Перед парламентськими виборами 2006 року представники „Батьківщини“ та Української соціалістичної партії підписали угоду про спільний виступ. Додатково Блок зміцнився діячами „Собору“, зосереджених навколо ЛевкаЛук’яненка, а також націоналістичним депутатом Андрієм Шкілем.
„Солідаризм“ олігархів
У грудні 2005 року на міжпартійному з’їзді Блоку Юлії Тимошенко в Києві Тимошенко презентує втілення попередніх доктрин у нову ідеологію БЮТу– солідаризм. Виникає новий „логотип“ БЮТу у вигляді добре відомого серця. За виборчу кампанію відповідає Михайло Бродський (через кілька місяців його дороги з Тимошенко розійдуться), а також Олег Медвєдєв та Олександр Турчинов. Серед технологів з’являється інформація про приготування замаху на Тимошенко(використовується не вперше). В числі „рупорів“ – Михайло Бродський. У стилі political-fiction публікується книжечка „Убити Юлю“ накладом 400 тисяч примірників (принаймні така цифра вказана у виданні). БЮТівська кампанія супроводжується скандалом, що пов’язаний з публікацією книги колишнього члена політради „Батьківщина“ Дмитра Чобота „Монолітне болото, або ЗАТ БЮТ“. Чобот пише про спроби перейняти владу шляхом імпічменту президента. Доказом цього, на думку автора, є виділення місць у виборчому списку колишнім кучмістам, насамперед значній групі бізнесменів, таких, як Таріел Васадзе, Богдан Губський (концерн „Славутич“), Олександр Абдулін (концерн „Інтергаз“), Костянтин Жеваго (компанія „Фінанси і кредит“), Василь Хмельницький (концерн „Запоріжсталь“) та багатьом іншим, що суперечило офіційно проголошеній необхідності відокремлення політики від бізнесу. І хоча Чобота, як дехто вважав, купили конкуренти Блоку, його слова підтвердив бютівець Степан Хмара. Зрештою, найкращим доказом став список депутатів Блоку після виборів 2006 року. Як виявилось, надмірна кількість бізнесменів не зашкодила отримати добрі результати: 22,27 % голосів (друге місце) та 132 мандати у Верховній Раді п’ятого скликання. Популізм та рішучість лідерки принесли відповідний результат. Після безуспішних спроб реактивації помаранчевої коаліції (НУ, БЮТ, СПУ), та переходу соціалістів на бік Віктора Януковича, Блок перейшов до опозиції. На початку 2007 року підписали порозуміння з „Нашою Україною“. Коаліція підтримала декрет президента про розпуск Верховної Ради та призначення дострокових виборів. При цьому опозиційну діяльність витримали не всі обранці БЮТу, і двадцять з них (головним чином бізнесмени) перейшли на сторону більшості. Перед достроковими виборами 2007 року склад Блоку оновили. До нього увійшли: „Батьківщина“, Українська соціал-демократична партія, партія „Реформи і порядок“. БЮТ на чолі з Тимошенко пропонує список популістських пропозицій, стаючи лідером „цікавих“ пропозицій. Однак популістська демагогія приносить результат. Блок отримує понад 30 % підтримки. У Верховній Раді шостого скликання БЮТ набирає 156 мандатів. Згідно з очікуваннями виборців та попередніми домовленостями, у грудні 2007 року Тимошенко стає прем’єром, і до сьогоднішнього дня, попри загострення конфлікту, перебуває на цій посаді.
Тернопільський душ
Холодним душем стали місцеві вибори у Тернополі. БЮТ, який спочатку підтримав ідею, швидко вийшов з боротьби і намагався скасувати вибори, оскільки рейтинг Блоку сильно підупав. Звичайно, складно екстраполювати результати виборів до органів місцевих влад на результати парламентських виборів. Однак, як неофіційно підтвердили „УЖ“ у штабі БЮТ – усі усвідомлюють: набрати результати, хоча б віддалено схожі на 2007 рік, неможливо. А це, на думку мого співрозмовника, може призвести до спроби порозумітись з Партією регіонів (де ситуація виглядає аналогічно) щодо співпраці та внесення змін до Конституції. Пізніше обидві сили, ймовірно, вже не матимуть у парламенті такої кількості багнетів.
Новими виборами так чи інакше „пахне у повітрі“. Ставка для БЮТу, без сумніву, величезна.