Український журнал - 9/2008
Гаряча осінь
(Скачати весь номер: 9/2008 [PDF, 2.6 Mb])Текст: Петро Андрусечко, Київ
Цьогорічне літо в Україні було сповнене важливими та складними моментами. Деякі з них у політичній, економічній та суспільній сферах, очевидно, обіцяють нелегку осінь. А в Україні останніми роками вже стало традиційним для осінньої пори зростання напруження. Цього разу варто очікувати як внутрішніх, так і зовнішніх конфліктів.
Восени, на думку багатьох аналітиків, вирішиться доля уряду Юлії Тимошенко, тобто те, чи залишиться вона на своїй посаді. Чимало аналітиків стверджує, що не втримається. Однак українська політика непередбачувана. Без сумніву, надалі триватиме боротьба, ставкою якої є президентські вибори 2010 року. Віктор Ющенко (чи радше його Секретаріат) намагається консолідувати оточення. Щоправда, методи часом викликають сумніви. Ще задовго допочатку літа одним із найбільших ворогів Ющенка виявився його колишній близький співробітник і кум, депутат від „Народної Самооборони“ Давид Жванія. Відтак ми стали свідками поєдинку: з одного боку свідчення Жванії, що 2004 року не було жодного замахуна життя кандидата в президенти, а з іншого – акція проти депутата, метою якої було позбавлення українського громадянства, що його Жванія отримав нелегально наприкінці 1990-х. Як би там не було, важко позбутися враження, що правові органи в даному випадку виконували політичне замовлення. При цьому набрало обертів слідство у справі отруєння Віктора Ющенка. Допитували багатьох, у тому числі й президента, а також – журналіста „Української правди“ (у примусовій формі), який брав інтерв’ю в Давида Жванії... Віктор Ющенко на прес-конференції, відповідаючи на одне із запитань, засвідчив, що Жванія міг бути причетним до його отруєння(!). На маргінесах цієї справи, яка тягнеться вже 4 роки, „виплив“ непомічений раніше аспект. Так, під час програми „Свобода Слова“ на каналі ICTV на підтримку президента виступив його особистий лікар, який вперше оприлюднив інформацію, що Віктор Ющенко переніс понад 20 операцій. На це звернув увагу Віталій Портніков, який поставив важливе з точки зору функціонування демократичної системи запитання: чому громадськість не поінформували про це раніше? Чи президент був при свідомості під час операції, а якщо ні, то хто його заступав? Справа розвивається, і страшно подумати, куди може завести цей розвиток.
Вже звичним елементом української політики є постійний конфлікт між президентом і його оточенням (Секретаріатом) та прем’єром. У серпні протистояння набрало нових обертів. Заступник голови Секретаріату Андрій Кислинський звинуватив Юлію Тимошенко у зраді держави та діяльності на користь Росії. За словами представника Секретаріату, Москва зробила ставку на Юлію Тимошенко у президентських виборах. Вже виділені відповідні кошти на просування пані прем’єрки. Координаційний штаб повинен знаходитися в Росії, а очолить його колишній шеф адміністрації Леоніда Кучми Віктор Медведчук. Інформація про співпрацю Тимошенко з Медведчуком гуляє Києвом уже довший час. Медведчук мав бути об’єднувальною ланкою між Тимошенко та владою Росії, оскільки він добре знайомий з президентом Дмітрієм Мєдвєдєвим. Якщо поглянути на ситуацію з перспективи президентських виборів, очевидно, що Росії вигідніше поставити на більш прагматичну Юлію Тимошенко, ніж на менш передбачуваного й націленого на НАТО та ЄС Ющенка. З іншого боку, треба пам’ятати, що всі останні російські спроби впливу на результати українських виборів завершувались невдачею. Аргументом на користь цієї теорії має бути відсутність реакції Юлії Тимошенко на російсько-грузинський конфлікт. Дійсно, Тимошенко, на відміну від Ющенка, не висловлювалася в цій справі. Хоча, з іншого боку, саме президент відповідає за закордонну політику України. Ситуація з Грузією стала важливим чинником, який відіграватиме значну роль у формуванні української закордонної політики. Для України Грузія є стратегічним партнером у чорноморському регіоні. А її (Україну) фактично було втягнуто в збройний конфлікт між Грузією та Росією, оскільки саме з території України вирушали кораблі Чорноморського Флоту, які брали участь в морській операції проти Грузії, і які стріляли по грузинських кораблях. Про можливість такого сценарію попереджав кілька місяців тому на шпальтах „Українського журналу“ експерт Михайло Самусь. У даному конфлікті початкова реакція Києва була гострою. Президент Ющенко видав спеціальний декрет, в якому зобов’язав російську сторону звітуватись у запланованих діях Чорноморського Флоту та отримувати згоду української сторони. Пізніше виявилося, що Декрет не отримав зустрічної реакції, і російські кораблі, які брали участь в операції проти Грузії, можуть спокійно повертатися до порту в Севастополі. Тимне менше напруга з цього приводу між Росією та Україною зростає. До того ж Москва звинуватила Україну в постачанні Грузії зброєю. Очевидно, Грузія не була у чорному списку ООН, зрештою, риторичним залишається запитання, хто постачав зброєю Південну Осетію, а особливо Абхазію. Приклад Грузії показав, що перед Україною стоять виклики, які стосуються подальшого формування закордонної політики. Здається, розпочаті дії, спрямовані на виведення ЧФ з Криму до 2017 року є більш ніж важливі. Флот виконує певну дестабілізуючу роль напівострові, подібно, як і присутність російських миротворців в Абхазії та Південній Осетії. Перед Україною стоїть завдання переконати західні держави у потребі надання ПДЧ на грудневому саміті НАТО. З іншого боку, Україна не може піддаватися на провокації Росіїі повинна діяти виважено. Зрештою, аналогії між Грузією та Україною в стосунку до Росії здаються занадто спрощеними. Відносини Росії з Грузією та Україною – це два окремі випадки, інший масштаб, інші проблеми. Що не означає однак, ніби немає небезпеки загострення відносин між Києвом та Москвою. Найгірше, якщо російсько-українські стосунки стануть черговим елементом жорстокої внутрішньополітичної конкуренції. Все вказує на те, що нас чекає чергова гаряча осінь. Окрім проблем, пов’язаних з протистоянням на лініях президент–прем’єр, Київ–Москва, експерти прогнозують ще й економічні труднощі. А є ще питання газу. До цього ж у вересні UEFA повинна остаточно підтвердити, чи Україна та Польща дадутьсобі раду з організацією Євро–2012. Залишається сподіватися, що переможе здоровий глузд, і Україні вдасться якщо не знайти золоту середину, то принаймні не наламати дров.