Український журнал - 9/2008
Таємниці зеленої електроніки
(Скачати весь номер: 9/2008 [PDF, 2.6 Mb])Текст: Ян Фрайдінґер, Прага
Обсяги відходів виробництва електроніки щороку по всьому світу зростають космічними темпами. Йдеться приблизно про 20-50 мільйонів тонн у рік. Якби такий річний обсяг відходів електроніки завантажити в поїзд, то його довжини було б достатньо, щоб обхопити земну кулю. Відходи електроніки – найстрімкіше зростаюча частка побутових відходів (ТПВ), де найбільшою проблемою є мобільні телефони та комп’ютери, строк служби яких драматично скорочується. У розвинених країнах він скоротився до двох років, а, наприклад, у 2004 році подібного товару було продано 674 мільйонів одиниць, що є на неймовірних 30 відсотків більше ніж у 2003 році. Полімерні матеріали, фталати, бром, ртуть, свинець, кадмій, шестивалентний хром, бромовані вогнестійкі добавки (БВД) – це не весь перелік небезпечних токсичних речовин, які знаходяться у старих комп’ютерах та мобільних телефонах. Європейська директива RoHS заборонила використання деяких із вказаних речовин у нових виробах та, на жаль, не всіх. А електроніка, яка містить у собі токсичні речовини, дуже швидко стає токсичними відходами, які неможливо безпечно переробити. Зазвичай такі відходи осідають на сміттєзвалищах у Південно-Східній Азії, Індії чи Африці. Контроль у 18 європейських портах, проведений у 2005 році, виявив, що 47 відсотків відходів, призначених для експорту, включно з відходами електроніки, були нелегальними. Тому не дивно, що лише у Делі, куди за рік потрапляє 10-20 тисяч тонн таких відходів, на їх обробці працює 25 тисяч людей. Дуже часто в системі „управління відходами» у таких країнах працюють діти, які вдихають отруйні діоксини, фурани й інші токсичні речовини, які виділяються під час плавлення та спалювання електронних компонентів з метою екстракції дорогих металів.
Якби виробники відповідали за свої продукти від початку і аж до кінця їхнього „життя“, це змусило б їх виробляти такі продукти, які б краще надавалися для переробки і строк служби яких був би набагато довшим. Це і є таємниця зеленої електроніки. Адже вирішувати проблему відходів електроніки експортом у менш розвинені країни, де немає узаконених норм охорони навколишнього середовища і працівників, не можна.