Український журнал - 5/2008
Перемога чи поразка?
(Скачати весь номер: 5/2008 [PDF, 2.4 Mb])
Чим, властиво, закінчився квітневий саміт НАТО в Бухаресті? Повним фіаско прагнень України, стратегії США і великою перемогою Росії та її погроз? Або тактичним маневром тих, хто не бажає саме в цей момент дражнити Росію, тому йде на різні тимчасові поступки, хоча в недалекій перспективі все ж таки бажає бачити Україну у Північноатлантичному Альянсі?Причини неприєднання України до ПДЧ наводяться різні, але як Росія, так і деякі її «союзники» у старій Європі згадують передусім ту, що буцімто українське суспільство ставиться до такого кроку ворожо і що у цьому питанні бракує національного консенсусу. Та результатів референдуму, на якому б український народ від інтеграції у НАТО відмовився, наразі ще ніхто не бачив, а вся нинішня і попередні влади України декларують бажання держави увійти в Північноатлантичний Альянс. Підтвердженням чого може слугувати не лише січневий лист президента України Віктора Ющенка, прем’єр-міністра Юлії Тимошенко та голови Верховної Ради Арсенія Яценюка до генерального секретаря НАТО Яапа де Хооп Схеффера, але також підпис нині опозиційного лідера Віктора Януковича під Універсалом національної єдності 2006 року, в якому він погодився на вступ до НАТО (не кажучи вже про те, що Партія регіонів у 2003 році 90% голосів «за» підтримала вступ до НАТО, закріпивши цю мету в Законі про основи національної безпеки). В Бухаресті НАТО дало Україні обіцянку, що вона все-таки колись буде в Альянсі, але і надалі залишається питанням, наскільки довго захочуть Німеччина і Франція йти назустріч Росії, наскільки може помінятися закордонна політика США після зміни головної персони Білого дому і закордонна політика Росії після відходу Путіна? Якщо ще кілька років тому, при розмові про Україну в НАТО західні і центральноєвропейські коментатори поблажливо посміхалися, нині вони б’ють на сполох і питають, чи про те, хто стане членом НАТО, буде вирішувати Росія? І чи в такому випадку можна ще НАТО називати символом демократичних країн? Натомість американські і російські коментатори говорять про успіх саміту та перемогу і одних, і других. Адже США отримали перемогу у тому, що члени НАТО дали «добро» для антиракетної системи у Центральній Європі, незважаючи на протести Кремля, а Росія пишається тим, що Україні і Грузії не вдалося приєднатися до ПДЧ. За словами міністра закордонних справ РФ Сергія Лаврова, Україна потрапить у НАТО тільки через труп Росії, але ж через ПРО російські генерали вже також націлювали ракети на Прагу і Варшаву. Краще може прислухатися до слів польського прем’єра Дональда Туска, який під час останнього візиту до Києва сказав про приєднання України до ПДЧ наступне: «Як не сьогодні, то завтра, як не завтра, то післязавтра». В кількох наступних статтях пропонуємо глянути на цю тему очима коментаторів з різних країн. -ред-