Український журнал - 5/2008
Під знаменом антисемітизму
(Скачати весь номер: 5/2008 [PDF, 2.4 Mb])
Текст: Ондржей Кліпа, Прага
Спроби польських комуністичних лідерів у березні 1968 року розрядити напругу в партії і суспільстві антисемітською кампанією шокували не лише світ, але й самих поляків. Адже комунізм мав у Польщі реноме проєврейської ідеології. Якщо в Чехословаччині відбувався антисемітський «процес Сланського» та суд над «змовницьким антидержавним центром», то в Польщі навпаки — подібного роду напад готувався на представника «національних комуністів» Владислава Гомулку, якому, зрештою, вдалося вийти із ситуації без втрат і навіть очолити 1956 року владу в Польщі. 1967 року Гомулка, виступаючи з оцінкою ізраїльсько-арабського шестиденного конфлікту, гостро розкритикував поляків єврейського походження, які буцімто були лояльними до буржуазно-імперіалістичного Ізраїлю замість підтримати арабських «приятелів». Тоді Гомулка мабуть не міг уявити, що саме цими словами роздмухав полум’я великої антисіоністської (в дійсності — антисемітської) кампанії, що досягла кульмінації вже за рік. Фатальний березень 68-го зіштовхнув докупи відразу декілька суспільних напруг. Спершу виступили студенти, протестуючи проти культурної і політичної тиранії над ерудованою людиною. Кампанія набрала обертів з моменту брутального розгону демонстрації, яка відбувалася на подвір’ї Варшавського університету 8 березня. Разом зі студентами заговорили про свободу слова письменники та науковці. А в Польській Об’єднаній Робітничій партії вже кілька років формувалася по-великодержавницьки незадоволена група т.зв. «партизан» із виразними антисемітськими та націоналістичними поглядами. Вона атакувала стару, ще з часів ідеологічної відлиги 56-го року, гвардію комуністів (нерідко єврейського походження) з реформістськими поглядами, коріння якої виростало з ненависної всім сталінської гвардії. За цим усім спостерігало посполите польське суспільство, що перебувало в депресії через невиконані Гомулківським урядом обіцянки кращого економічного й політичного розвитку.Вихід із цілковитої кризи почали потайки шукати згадані «партизани», і знайшли його в організації антисемітського руху під прикриттям антисіонізму. В березні звинувачення євреїв у підбурюванні студентів, у підриві соціалізму і ще в багатьох різних гріхах підтримав і Гомулка. Хоча йому особисто йшлося лише про тверду відсіч знахабнілим інтелектуалам, абсолютно без огляду на їхнє етнічне походження. Але на руку владі було і просте відвертання уваги від реальних проблем, пошуки винних та спроби відновити довіру суспільства до комуністичної влади, зокрема, націоналістичними заявами й гаслами.Невтомні пошуки «сіоністів», публічне їх очорнення, звільнення з підприємств, редакцій та партійних організацій бентежили й лякали польське суспільство. Звісно, в значної частини мабуть розігралися глибоко приховані почуття клерикального або й антикомуністичного антисемітизму. Інші просто відчули шанс для зведення порахунків з колегами та конкурентами. Багато хто панічно почав шукати свідоцтва для підтвердження свого арійського походження — достоту, як за часів нацистської Німеччини. Священики були завалені заявами про пошук хрещених предків у записах церковних книг. Ставлення громадян, які не були втягнуті в «полювання на відьом», записав чеський журналіст Їржі Ледерер з оповіді одної селянки: «Я вже не могла дати собі з тим сіонізмом ради, тому зайшла до священика і запитала його, що це, властиво, діється з тими сіоністами. А він мені сказав: “Жіночко, не вірте нічому, то все домисли”».Серія репортажів Ледерера «Польща нинішніх днів» характеризувалася ґрунтовним заглибленням у польську проблематику. Та безстрашне висвітлення конфліктних тем чотирма роками пізніше призвело до засудження журналіста на нормалізаційних процесах. Атмосферою Празької весни скористалися й інші чехословацькі автори, публікуючи дошкульні нариси про польську внутрішньопартійну боротьбу. Та найвиразнішою реакцією на польський «березень» виявився оприлюднений на початку травня 1968 року відкритий лист Павела Когоута, Яна Прохазки та Арношта Лустіґа, адресований польському комуністичному правлінню. На жаль, усупереч волі авторів та цілком неадекватно інтенції їхнього тексту, посол Польщі в Празі передав ЦК КПЧ та урядові ЧССР лист протесту — безпрецедентну дипломатичну ноту.Зацікавленість польськими подіями проявилася зрештою і в пропозиціях звільненим із польських університетів науковцям єврейського походження (чи просто по-реформістськи налаштованим) працювати в Чехословаччині. Хоча реально йшлося радше про гуманний жест, оскільки за польських академіків вже вели війну західні університети. Голоси солідарності в рамках комуністичного блоку лунали також від сербських та хорватських філософів.Лише нечисленні спостерігачі за розвитком подій у Польщі могли повірити оповідкам про світову сіоністську змову, яка запустила свої пазурі в середовища польських інтелектуалів, старих комуністів і студентів. Ніхто також не йняв віри дешевим поясненням про вибух традиційного польського антисемітизму. Тут ішлося про механізм типової тоталітарної пропаганди. Причому антисемітський мотив до арсеналу пропагандистських засобів вніс сам Сталін, який на прикладі нацизму зрозумів, що це набагато ефективніше від традиційної боротьби з абстрактними класами. А нововинайдене, расистське за суттю, звинувачення в «космополітизмі» уможливило оскарження навіть тих євреїв, які добросовісно намагались асимілюватися. Адже завжди можна було знайти докази їхнього «недостатнього злиття» з місцевими народами. Натомість закиди в сіонізмі пасували до тих, хто своє єврейство визнавав відкрито. Чистка врешті-решт зачепила й різних невигідних осіб неєврейського походження. Після генеральної репетиції в Угорщині, Чехословаччині та Румунії мав відбутися й антисемітський гала-процес із т.зв. «кремлівськими лікарями», чому перешкодила тільки смерть Сталіна. А п’ятнадцятьма роками пізніше цей сценарій випробувала нарешті й Польща.