УЖ
Українська Čeština
Polska English
LVIV - Open to the World

Український журнал - 4/2008

efandy: Провальний альбом і балансування між "текстовістю" і "музичністю"

(Скачати весь номер: 4/2008 [PDF, 2 Mb])

Очеретяний кіт – Мандрівка в Косаківку

«За площею Рязанська область подібна на Швейцарію. Більше на Швейцарію Рязанська область нічим не подібна». (народний анекдот) 

2007 року вінницька група „Очеретяний кіт” представила свій четвертий альбом, „Мандрівка в Косаківку”. Самі музиканти позиціонують себе як фольк-рокову групу, руйнуючи в такий спосіб усталений стереотип про західницьку монополію на фольк. Половина пісень на альбомі – обробки народних, причому музиканти звертаються не тільки до карпатських коломийок, що вже потрохи починають набивати оскому (добре, їх тут тільки три), але й до обійдених раніше увагою чумацьких пісень („Волики”, „Буркун-зілля”, „Чумак воли завертає”). Власне, назвати їхні обробки роковими навіть із префіксом „фольк” можна тільки з великою натяжкою, якщо вслухатися в басову партію. Нічим іншим ця музика не нагадує рок: по-народному горловий, але з попсовою м’якістю вокал Романа Кріля, троє бек-вокалістів, повністю акустичний склад (скрипка, акустична гітара, контрабас, флейта) – хіба флейта викличе з перших нот спогади про «Jethro Tull», які, втім, швидко розвіються. Так що тепер народні пісні звучать злегка приджазовано, дуже м’яко і спокійно. Однак аранжування могли би бути кращі. Середній вуличний джазбенд грає і з більшим драйвом, і з грамотнішими аранжуваннями.

Але попри обробки народних пісень, в альбомі є ще й авторські... і краще б їх не було. Якщо дві пісні авторства самого Кріля ще сяк-так придатні до слухання, хоч і викликають подив, кому взагалі спало на думку це записувати („а я самий очима в зоряній безодні стою блукаю, і дивно, і так холодно, здається, замерзаю”), то чотири пісні авторства Анатолія Секретарьова – це злочин проти доброго смаку. Хоча треба віддати належне авторові за хоробрість: представити публіці текст зі словами: „За ніч землю снігом вкрило, все містечко стало білим: біла річка, біла гребля, білий світ; і до школи, як горобчик, пострибав єврейський хлопчик, і залишив на подвір’ї перший слід”, – міг би наважитись тільки остаточно змаразмілий член Спілки письменників. Такі огидні тексти супроводжує не приємніша музика з незакінченими й нелогічними мелодичними зворотами і вкрай слабким аранжуванням. Додайте до цього сонний і задуманий саунд – і отримаєте вкрай нестравну суміш.

Підсумок: провальний альбом. На увагу заслуговують тільки три обробки чумацьких пісень, та й то з огляду на відсутність альтернативи в цій галузі, сяк-так можна слухати коломийки. Все решта – бездарність і несмак.

Оцінка: 2/10.

  

Сергій Жадан та хор монгольських міліціонерів – Госпел і спірічуелс

         Степан Галябарда – це і є хор монгольських міліціонерів!

        То степан галябарда – це множина?

        Так...

Сергій Жадан. Депеш Мод. На фотографії – радісні протестанти з підписом «хор монгольських міліціонерів», а на самому диску – гордий напис «Степан Галябарда». Помилка комплектування? Ні, диск із піснями на тексти Сергія Жадана.

Тепер докладніше. Дивну назву диску взято з Жаданової книжки «Депеш Мод», де популярно пояснено, чому степан галябарда і хор монгольських міліціонерів – це одне й те ж. Що ж до вмісту, то «хористи» насправді виявляються українськими рок-групами, які співають свої пісні на Жаданові вірші.

Солодкаво-попсовим стилем відзначилася група «Люк», яка обробила вірші «Ті Ві», «Штурман Басов» та «Сахалін». Група «Вертеп» виконала вірші «Трава» і «Будда»: - перший – у стилі радянського року, другий – джаз-роково. «Мертвий півень» до вірша «Переваги окупаційного режиму» приліпив несамовиту драйвову мелодію, яка йому, правда, геть не пасує. «Калєкція» зробила з вірша «Гуси» веселе рокабілі в стилі «ВВ». Гурт «Ойра» чомусь обрамив тексти Жадана народними піснями з електронною підкладкою; склалося враження, що їм байдуже, який текст співати. «Море Снів» зробили пронизливу рок-баладу для підлітків із тексту «Вона ще не виросла», але виконали її жахливо непрофесійно, до того ж мелодію, здається, в когось вкрали. Цей же вірш виконала формація «І.Р.А», утворена І. Ворошиним із «Группы интелектуальных пазерофф «Ступени» та Р. Чабаном із «иДМГ», зробивши на його основі розлогу електронно-шумову композицію. Радісну дворову пісню зробила з вірша «Є певні речі,. що завжди в ціні» група «Контрабас», а «Собаки в космосі» виконали вірш «Вітчизна» в стилі ска. На останньому треку Жадан сам читає вірш «Жити – значить померти» під музичний супровід «Оркестру Че». Як бонус на диску присутня годинна розмова Жадана про музику та про себе в ній із Тимофієм Хом’яком у форматі MP3.

Практика написання музики на чиїсь поетичні тексти у нас не нова. Довшгий час монополістами на це були «Мертві півні», що співали вірші Андруховича. (Потім і сам Андрухович увійшов у раж і записав із гуртом «Карбідо» альбом на свою збірку верлібрів «Пісні для мертвого півня».) Але такої кількості груп, якіщо б взялися би за вірші одного поета, ми ще не бачили. До певної міри це був експеримент, і його слід увважати успішним. Така практика – завжди гра між поетом і музикантами, причому правила задає поет «розміром, змістом і мелодикою тексту». Музиканти ж повинні утриматися від двох спокус, одна з яких – зробити музичний супровід, другорядний по відношенню щодо тексту, а друга – зіграти щось таке складне й музитчно насичене, що текст сам відійде на задній план. У цьому збірнику, на мою думку, найкращий баланс між «текстовістю» і «музичністю» вдалося витримати групам «Калєкція», «Люк», «Вертеп» і «Контрабас», натомість «І.Р.А.» і «Ойра» заглушили музикою текст, а група «Море снів» навпаки, занадто виставила його на передній план.

Врешті, головне не те, хто переміг у грі «вірші проти музики», а те, що така гра взагалі ведеться. Музиканти отримують із неї хороший текст (як правило, з пісенною лірикою у них проблеми), а поети – нове звучання своїх віршів і їх популяризацію (все ж музику слухає більше людей, ніж читає вірші). Тож залишається бути вдячними мистецькій агенції «Арт-Вертеп», що наважилася на видання такого ризикованого в економічному плані збірника, і сподіватися, що на цьому подібні експерименти не припиняться.

Оцінка: 6/10.

Український журнал