На фотографії – радісні протестанти з підписом «хор монгольських міліціонерів», а на самому диску – гордий напис «Степан Галябарда». Помилка комплектування? Ні, диск із піснями на тексти Сергія Жадана. Тепер докладніше. Дивну назву диску взято з Жаданової книжки «Депеш Мод», де популярно пояснено, чому степан галябарда і хор монгольських міліціонерів – це одне й те ж. Що ж до вмісту, то «хористи» насправді виявляються українськими рок-групами, які співають свої пісні на Жаданові вірші.
Солодкаво-попсовим стилем відзначилася група «Люк», яка обробила вірші «Ті Ві», «Штурман Басов» та «Сахалін». Група «Вертеп» виконала вірші «Трава» і «Будда»: - перший – у стилі радянського року, другий – джаз-роково. «Мертвий півень» до вірша «Переваги окупаційного режиму» приліпив несамовиту драйвову мелодію, яка йому, правда, геть не пасує. «Калєкція» зробила з вірша «Гуси» веселе рокабілі в стилі «ВВ». Гурт «Ойра» чомусь обрамив тексти Жадана народними піснями з електронною підкладкою; склалося враження, що їм байдуже, який текст співати. «Море Снів» зробили пронизливу рок-баладу для підлітків із тексту «Вона ще не виросла», але виконали її жахливо непрофесійно, до того ж мелодію, здається, в когось вкрали. Цей же вірш виконала формація «І.Р.А», утворена І. Ворошиним із «Группы интелектуальных пазерофф «Ступени» та Р. Чабаном із «иДМГ», зробивши на його основі розлогу електронно-шумову композицію. Радісну дворову пісню зробила з вірша «Є певні речі,. що завжди в ціні» група «Контрабас», а «Собаки в космосі» виконали вірш «Вітчизна» в стилі ска. На останньому треку Жадан сам читає вірш «Жити – значить померти» під музичний супровід «Оркестру Че». Як бонус на диску присутня годинна розмова Жадана про музику та про себе в ній із Тимофієм Хом’яком у форматі MP3.
Практика написання музики на чиїсь поетичні тексти у нас не нова. Довшгий час монополістами на це були «Мертві півні», що співали вірші Андруховича. (Потім і сам Андрухович увійшов у раж і записав із гуртом «Карбідо» альбом на свою збірку верлібрів «Пісні для мертвого півня».) Але такої кількості груп, якіщо б взялися би за вірші одного поета, ми ще не бачили. До певної міри це був експеримент, і його слід увважати успішним. Така практика – завжди гра між поетом і музикантами, причому правила задає поет «розміром, змістом і мелодикою тексту». Музиканти ж повинні утриматися від двох спокус, одна з яких – зробити музичний супровід, другорядний по відношенню щодо тексту, а друга – зіграти щось таке складне й музитчно насичене, що текст сам відійде на задній план. У цьому збірнику, на мою думку, найкращий баланс між «текстовістю» і «музичністю» вдалося витримати групам «Калєкція», «Люк», «Вертеп» і «Контрабас», натомість «І.Р.А.» і «Ойра» заглушили музикою текст, а група «Море снів» навпаки, занадто виставила його на передній план.
Врешті, головне не те, хто переміг у грі «вірші проти музики», а те, що така гра взагалі ведеться. Музиканти отримують із неї хороший текст (як правило, з пісенною лірикою у них проблеми), а поети – нове звучання своїх віршів і їх популяризацію (все ж музику слухає більше людей, ніж читає вірші). Тож залишається бути вдячними мистецькій агенції «Арт-Вертеп», що наважилася на видання такого ризикованого в економічному плані збірника, і сподіватися, що на цьому подібні експерименти не припиняться.
Оцінка: 6/10.
