Український журнал - 4/2013
Вайва Сапеткайтє: «...успіх проекту “Східне партнерство” залежить як від країн-учасниць, так і від ЄС»
Розмовляв Константінас Речковас
Про головування Литви у Європейському Союзі, перспективи отримання Україною асоційованого членства та російську загрозу цьому спілкуємося з експертом «Центру геополітичних досліджень» Вайвою Сапеткайтє (Vaiva Sapetkaitė):
Як би ви охарактеризували загальну політичну і економічну ситуацію Литви на момент головування у Європейському Союзі?
По перше, якщо ми говоримо про політичну ситуацію і економіку в Литві, потрібно мати на увазі, що на парламентських виборах, які відбулися минулої осені, сталася «зміна еліт»: тодішню правлячу коаліцію консерваторів і лібералів змінила більшість, яку сформували соціал-демократи і популістські партії: «Партія праці», «Порядок і справедливість» і «Виборча акція поляків Литви».
Звичайно, це означає чималу ревізію планів, в першу чергу, пов’язаних з енергетичною самостійністю, — практично похована ідея спорудження нової атомної електростанції у Вісагінасі, в уряді серйозно обговорюється можливість відмовитися від претензій до «Газпрому» в Стокгольмському арбітражному суді з приводу неадекватного підвищення цін в обмін на примарну можливість зниження тарифів на природний газ. Також одним із перших рішень правлячих стало економічно необґрунтоване підвищення мінімальної заробітної плати з 850 до 1000 литів.
Загалом потрібно відзначити, що минулий уряд, який був вимушений вдаватися до непопулярних заходів економії, залишив новій владі досить стабільну ситуацію. Для порівняння: теперішній рівень ВВП Литви на кінець липня відстає від докризового на 3,1%, (в той час, як у сусідній Латвії — на 11%, а в Естонії — на 5,1%). Інфляція на 2012 рік склала 3,2% (проти 11,1% у 2008 р.). Експорт країни за 4 роки збільшився на 24,5 млрд. литів (з 55,5 млрд. у 2008-ому до 79,5 млрд. у 2012-ому). До речі, бюджет на цей рік був підготовлений минулим урядом, але затверджений більшістю нового Сейму, що продемонструвало — альтернативного проекту бюджету у нової коаліції просто не було.
Як зараз виглядають стосунки з сусідньою Польщею? Чи зменшилася напруга між двома країнами?
Двостороння співпраця, особливо економічна, є досить продуктивною, проте її затьмарюють провокації з боку «Виборчої акції поляків Литви», діяльність якої базується на розпалюванні ворожнечі між литовцями і поляками. У тих районах, де вони контролюють більшість, тиску піддаються литовськомовні школи, дитячі садки, парафії костьолів.
Їхні вимоги — дозволити використовувати знаки польського алфавіту в литовських паспортах, дублювання топографічних назв польською мовою, пільгові умови складання іспиту державної мови для шкіл нацменшин — суперечать Конституції і законам Литви. На жаль, нерідко Варшава ототожнює ВАПЛ та всю польську національну меншість і стає заступницею цієї партії.
Але події, які нещодавно сталися, показали, що ця напруга створюється штучно — протистоянь поміж двома народами немає. Під час футбольного матчу литовської і польської футбольних команд на стадіоні в Познані, фанати польської команди «Лех» розгорнули банер «Литовський хам, ставай на коліна перед польським паном». Це викликало немало обурення в самій Польщі — найпершою перед Литвою вибачилася «Газета виборча», а тисячі людей викладали у соціальних мережах фотографії з плакатами «Литва, ми тебе любимо».
Які основні сподівання покладаються на саміт «Східного партнерства», який пройде у Вільнюсі цієї осені? Яка позиція Литви стосовно перспектив майбутнього «Східного партнерства»?
Цей саміт для Європейського Союзу передовсім є можливістю заново переосмислити значення програми «Східного партнерства», окреслити основи нової стратегії відносно кожної з країн-учасниць. Змінюється ситуація, змінюються політичні реалії, відповідно, змінюються і правила гри. Звичайно, в ЄС хочуть почути бачення майбутнього проекту СП від представників цих країн — конкретні пропозиції, ідеї.
Що стосується Литви, то основним пріоритетом під час її головування в плані «Східного партнерства» є подальше зміцнення політичної співпраці і економічної інтеграції ЄС та країн СП. Враховуючи географічне розташування Литви і її досвід у стосунках з країнами Східної Європи, її позиція враховуватиметься. Але потрібно розуміти, що ЄС, у результаті дискусій, виступатиме із загальною позицією. Міністр закордонних справ Литви Лінас Лінкявічюс заявив, що успіх проекту «Східне партнерство» залежить як від країн-учасниць, так і від ЄС. Тобто ЄС не може бути стороннім спостерігачем — ми повинні активно сприяти тим, хто прагне до євроінтеграції. Причому, це стосується не лише офіційної влади, адже у ряді країн СП — Україні, Грузії і, тим більше, Білорусі — саме опозиційні сили є прибічниками європейського майбутнього.
Однією з найбільш обговорюваних тем є можливість чи неможливість підписання Україною Угоди про асоційоване членство з ЄС. Як ви думаєте, чи можливо це і за яких умов?
Зараз важко конкретно відповісти «так» або «ні». На сьогодні рішення про прийняття України як асоційованого члена ЄС спирається в основному на політичні вимоги, що висуваються Європою і відповіді офіційного Києва на ці вимоги. Технічні, економічні вимоги Україною виконані, в принципі, успішно і Україна готова до інтеграції у сферу вільного ринку.
Але повноцінна угода не може обмежуватися тільки економікою. Для Європи важливо побачити, чи готова Україна прийняти зобов’язання у сфері захисту прав людини, верховенства права в країні. Болісних для Києва питань багато і вони залишаються без відповіді, починаючи від претензій до чесності проведення парламентських виборів до головної теми — звільнення Юлії Тимошенко. Помилування Юрія Луценка, Григорія Филипчука викликало деяке потепління в стосунках Україна–ЄС, але звільнення Тимошенко — це інший рівень. Можна сміливо казати, що це перешкода номер один на шляху підписання угоди.
Дуже важливою є і думка ключових опозиційних сил. Спільна декларація «Свободи», УДАРу і «Батьківщини» про підтримку євроінтеграційного напряму розвитку України, позиція самої Ю.Тимошенко про необхідність підписання угоди навіть за існуючих умов, дають Україні додаткову надію.
І звичайно, не можна недооцінювати російський чинник впливу. Європа має дуже серйозного суперника в особі Росії в цьому питанні: тут має значення і масштабний інформаційний вплив на українське суспільство, і потужне проросійське лобі в самій Партії регіонів.
Продовжуючи цю тему, наскільки небезпечний чинник російського впливу на сьогоднішній момент?
Він небезпечний вже тим, що процес відродження імперії, розпочатий В.Путіним, почався — він має конкретну форму у вигляді Євразійського союзу. І не можна недооцінювати те, що цей проект має досить велику кількість симпатиків в Україні, які у свою чергу є виборцями, від голосів яких неабиякою мірою залежить рейтинг Партії регіонів.
Традиційна політична лінія Росії в цьому питанні — дестабілізація внутрішньої політики України через інформаційну «атаку на уми» в ЗМІ, залякування українців «економічним хаосом», «неминучим підвищенням цін» і в той же час лобіювання Митного союзу, мальовничо розповідаючи про його переваги. На це кинуті величезні сили — агітацію на вищому рівні проводить сам В.Путін на своїх прес-конференціях. До речі, економічні санкції відносно українського експорту дуже показові — це не лише «демонстрація м’язів» українському бізнесу, але і прагнення показати українському суспільству, якими будуть наслідки розвитку стосунків країни з ЄС.
Європейський Союз зобов’язаний враховувати ці чинники, розглядаючи перспективи України про асоційоване членство. З одного боку, ЄС не має дозволити Януковичу диктувати умови підписання угоди. Відштовхнувши Україну, ЄС автоматично залишить їй єдиний шлях — кабальні угоди з Росією, Митний союз. При такому сценарії розвитку подій Європа ризикує втратити перспективу залучення України до демократичних європейських цінностей на багато років вперед. Тому поступки будуть двосторонніми і від цього багато залежить.