Український журнал - 9/2011
Китайська загроза
(Скачати весь номер: 9/2011 [PDF, 2.9 Mb])Текст: Алла Лазарева, кореспондент журналу «Український тиждень» у Франції, Париж
«Ми росіян не боїмося, справжній конкурент для нас — це Китай», — неодноразово доводилося чути під час різноманітних конференцій на економічні теми. Виробники автомобілів або текстильної продукції, власники персикових плантацій на Півдні Франції чи молочарень у Нормандії — всі з однаковою недовірою та острахом дивляться в бік Китайської Народної Республіки.
«Вони крадуть секрети виробництва, безсоромно копіюють моделі та видають за власні, вони скрізь і невдовзі контролюватимуть усе», — кажуть інженери та винахідники. Всі констатують небезпеку і ніхто не знає, як її уникнути. Бо державні та наддержавні політичні регулятори не мають по-справжньому потужного впливу на розвиток світових ринків, а приватний бізнес купує й виробляє — що дешевше, то вигідніше.
Привид ворога
Нещодавно, навесні цього року, французький автомобільний концерн «Renault» зазнав справжніх шпигунських пристрастей. Трьох високих керівників викинули з роботи за підозру в крадіжці технологій з виробництва електромобілю, буцімто на замовлення китайців. Щоправда, згодом факти не підтвердилися. Але працівники вже були за дверима підприємства. Запізнілі вибачення не надто зарадили справі.«Йдеться, імовірно, про банальні внутрішні інтриги, — вважає приватний правник Ніколя Суде. — Заздрість, кар’єризм, бажання видертися вгору по службових сходах... Той, хто вигадав історію про продаж виробничої новації китайцям, мабуть, добре знав характери очільників концерну. Вони не стали, хоч мусили, звертатися до слідчих органів держави. Вчинили самосуд. Самі себе проголосили жертвами. А згодом — прокурорами та суддями».Шпигунська сага стала прецедентом суспільного життя Франції. Досить високий рівень правових стандартів привчив громадян країни, що презумпція невинуватості та право на захист — не порожні слова. На підтримку потерпілих — оббреханих власними колегами топ-менеджерів — надійшли кілька тисяч листів підтримки з цілої країни.«Страх перед “жовтою загрозою” настільки поширений, що зіграти на ньому дуже легко, — пояснює Ніколя Суде. — Більшість великих концернів країни постійно зміцнюють свої внутрішні безпекові структури. Справжньої культури приватного слідства Франція не знає. Тому подібні негаразди будуть неминуче відбуватися і на інших підприємствах».Приватний бізнес активно б’є на сполох. «Економічне шпигунство з боку Китаю, Індії, Бразилії є надзвичайно активним, — переконаний Мішель Пальє, власник текстильного підприємства з міста Труа. — До війни ми були європейським лідером з текстилю. Нині галузь вимирає. Китай усіх зачавив».Дослухаючись до свого виборця, правляча партія «Союз за Народний Рух» розробила законодавчу ініціативу — законопроект про захист комерційної таємниці. «Цей проект відтворює основні позиції американського аналогу, — пояснює Ніколя Суде. — Зокрема, за продаж інновації конкурентам пропонують покарання до 10 років ув’язнення. Поки праві при владі, вони постараються ухвалити документ». Близькі президентські вибори та реальність сучасного економічного життя висуває тему «економічного патріотизму» на перший план суспільних дебатів у країні. Щоразу частіше чути аргументи на захист часткового закриття кордонів. Принаймні, для товарів та технологій. Активісти громадянського суспільства запрошують до роздумів про моральність бізнесу. Антиглобалісти користуються нагодою, аби звинуватити в усьому принцип вільної торгівлі.
Самогубство з відстрочкою
За останні три роки Китай завоював позиції першого автомобільного ринку світу, обігнавши Сполучені Штати за кількістю проданих автомобілів. «Ця країна перетворилася на локомотив автомобільної індустрії», — дещо безрадісно визнає один з керівників підприємства «Citroën» Фредерік Банзе. Участь у автомобільному салоні в Шангаї принесла французьким виробникам чимало замовлень. Але радості від цього виробники не відчувають, швидше тривогу. «Продавати китайцям вигідно, — каже Мішель Парейр, один зі співробітників “Citroën”. — Сьогодні в Китаї на 1000 мешканців використовуються 30 автомобілів, коли ж у Франції — 500. Натомість, швидкість продажів вражає. Порівняно з 2000 роком виробництво та реалізація приватного легкового транспорту збільшилися в 9 разів».Згідно з прогнозами, через 10 років на китайському ринку продаватиметься щороку близько 30 мільйонів легкових машин. Дешеві місцеві моделі втрачають популярність. Середній клас, який поступово формується в КНР, більше орієнтується на зарубіжні моделі. Високою популярністю користуються великі сімейні автомобілі на кшталт останньої моделі групи «Citroën» DS5. Але — не все так просто.«Китайці не хочуть ставати звичайними клієнтами західних виробників, — пояснює Мішель Парейр. — За право працювати на їхньому, дуже перспективному, ринку вони вимагають створювати спільні підприємства у форматі 50:50. Воно б і нічого, але не раз і не два траплялося, коли китайські колеги, добре опанувавши технологію, знаходили привід, аби викинути західного партнера з виробництва».Острах за майбутнє — причина тривожних настроїв концерну «Citroën», навіть попри те, що в липні було підписано зовні дуже перспективний контракт із четвертою за потужністю китайською фірмою «Changan». «Принципи ділової етики на Заході та Сході істотно відрізняються», — дипломатично зазначає пан Парейр.Фахівці автомобільної індустрії кажуть, що вони не можуть відмовитися від проектів продавати свої нові моделі в КНР: західноєвропейський ринок не має подібних потенціалів закупівель. У той же час, вони не можуть у надійний спосіб захистити своє авторське право на розробки. Трохи підрихтовані, зовні схожі на розробки західних концернів, китайські авто десятками тисяч потрапляють на ринки Індії, Латинської Америки, Африки. Схема та сама, що з підробними кросівками «Adidas» або сукнями від «Christian Dior». Лише збитки західних розробників суттєвіші.
Без виходу і відповіді
«Якщо ми не підемо на китайський ринок, це наблизить нашу професійну смерть, — зауважує Мішель Перайр. — Ми не зможемо не те що розвиватися, але й втримати рентабельність. А коли ми погоджуємось працювати на китайських спільних з нами підприємствах, усвідомлюємо: за 15 років нас, можливо, викинуть із виробництва. Виграти 15 років — це не так і погано. Але на системному рівні виходу поки що не знайдено».«Жовта загроза» в очах французьких підприємців — це не лише смертоносна конкуренція. Це також проблема цивілізаційного порядку, очевидне неспівпадіння підходів до організації бізнесу. В політичному вимірі китайська загроза виявляється як почуття безпорадності перед новими, сучасними економічними викликами. Ані політичний клас, ані великий бізнес відповіді на цей виклик поки що не бачать.